Три ложки крові в борщ — смак незмінний

У Криму є село Танкове. Його так назвали росіяни. Зла метафора. Чи злободенна? Танків ще немає, але є село, а в ньому люди — танківчани, танківці, танкісти... Все, крапка. Далі можна не писати, а тільки їхати степовим Кримом і дивитися на таблички з назвами — Танкове, Штурмове, Героїчне, дюжина Красногвардєйських.

Вони «помітили» територію своїми назвами, як мускусом. Їм досі пахне й тому тягне повернутися. До 1944–го, наприклад, було село Серене в Бахчисарайському районі, а після «миротворчої операції» з депортації кримських татар росіяни (радянські) дали йому назву Сірєнь — це щоб довго не ворушити мізками, адже татар повикидали з Криму багато, тисяч триста, і фантазія на словотвір для всіляких «привітних», «уютних», «морських», «гірських» стрімко виснажувалася. Не будемо брехати — росіяни не засадили село Сірєнь бузком і не ввели танки в Танкове й краснознаменні гвардійські полки — у Гвардійське. Але хто знає, може, їм закортить. У російського «Мішки» завжди хороший апетит, «он любит полакомиться». Сьогодні — грузинська кухня. Лобіо з м’ясом, у гранатовий соус додати склянку свіжої крові...

Дехто з аполітичних українців говорить: так грузини ж першими почали артобстріл Цхінвалі, так їм тепер і треба! Проста правда життя — не сприймати смерть, під яким би соусом її не подавали. А з яких підстав грузини влаштували бліцкриг у Південній Осетії — про це розказувати довго, і в аполітичних українців зазвичай не вистачає часу дослухати. Тому, щоб зекономити їхній час, я швидко питаю: а що, якби сьогодні вночі російські штурмовики бомбили Бровари чи, наприклад, військовий аеродром у Борисполі? Є незначні руйнування, про жертв та поранених інформація не надходила. А завтра, продовжую, танкова колона братів–слов’ян — симпатичних, православних, з хрестами під гімнастьорками, — ввійшла на Хутір Михайлівський, потім просунулася на Конотоп, взяла Батурин і ніжно обстріляла Недригайлів? «Мішка» любить поласувати. Український борщ, якщо в нього плюснути три столові ложки крові, навіть не змінить колір. Ага, кажу, якої б ви заспівали, коли б російські війська — ну уявімо собі «в порядкє брєда» — захопили шматок Сумщини, просто пославшись на те, що в цьому регіоні мешкає кілька тисяч їхніх «соотєчєствєнніков»? Ого, відказують аполітичні українці, та це ж «бєспрєдєл», та хіба таке можливе? Донедавна я теж думала, що неможливе, що міжнародне право, дипломатія, що гарантії безпеки в обмін на неядерний статус, усталений у геополітичному світі порядок і такі інші підручникові наївності. Завдяки цьому принаймні наша частина Європи зберігала такий–сякий баланс безпеки. Спостерігаючи за просуванням російських військ у Грузії, думається, що ми всі, увесь світ, донедавна дуже помилялися.

Порядок кришиться і загрожує зруйнуватися зовсім. Перетворитися на безпорядок, на безлад, який, у свою чергу, народить інший порядок, що ґрунтуватиметься на неосудному праві сили. Фашистська Німеччина так брала Судети, потім Польщу... Засобів і механізмів стримування дурної сили сильного вже не залишилося. Ірак, Афганістан, Грузія... ООН, як у 30–ті роки Ліга Націй, стала смішною організацією, котра поїдає карколомні суми членських внесків країн–учасниць для того, щоб звітуватися щораз у своєму безсиллі. Історія повторюється то у вигляді трагедії, то у вигляді фарсу (фаршу). Тільки єгипетських пірамід за чотири тисячі років ніхто не повторив, а історія з Судетами чомусь повторилася у Південній Осетії.