Сьогодні у Празі відбудеться установчий саміт «Східного партнерства» — програми Європейського Союзу, розрахованої на шість країн колишнього СРСР. Ще не розпочавшись, саміт уже породив кілька важливих «ньюсів». Так, уперше за багато років саме під час празької зустрічі представницькі делегації Вірменії та Азербайджану обговорять за одним столом проблему спірного Нагірного Карабаху. Крім того, попервах планувалося, що на саміті Білорусь представлятиме «останній диктатор Європи», як його гіперболічно називає європейська преса, — президент Олександр Лукашенко. Невиїзний до ЄС в останні 15 років, Лукашенко вже встиг оновити закордонний паспорт, відвідавши днями Рим, і нарозповідати тамтешнім журналістам, що «Білорусь — серце матінки–Європи». Утім, за останніми даними, «бацьки» в Празі сьогодні не буде. Як і президента Молдови Володимира Вороніна — він пришле віце–прем’єра. Через внутрішні проблеми в Польщі президент цієї країни Лех Качинський передав право з’їздити в Прагу прем’єру Дональдові Туску. Литву представлятиме не президент Адамкус і не глава уряду Кубілюс, а лише заступник міністра закордонних справ.
Україна все–таки матиме на саміті особливу роль. Адже «Східне партнерство» — це програма, замислена насамперед «під Україну».
Віктор Ющенко, їдучи на саміт, включив до складу делегації навіть главу уряду Юлію Тимошенко.
Автором та виконавцем задуму була Польща. Варшава впродовж трьох років докладала титанічних зусиль, щоб переконати європейських грандів у потребі ЄС працювати з партнерами на Сході не менш активно, аніж із Середземномор’ям. Саме тому з питаннями про суть та наповнення цього проекту «УМ» звернулася до посла Республіки Польща в Україні Яцека Ключковського.

П’ять населених пунктів, у яких виріс Гоголь і які відтак міцно приросли до його імені: Миргород—Сорочинці—Василівка—Диканька—Полтава, видовжений п’ятикутник, що нагадує зазубрений уламок коси. Від крайсвіту Гоголевого дитинства до іншого його географічного краю — трохи більше ста кілометрів. Із цього вузла шляхів, сіл, поплетеного Псла, нуднуватих пейзажів, які мало змінилися за двісті років, Гоголь закрутив сюжети світової класики.

Чи захоплювала хоч одна жінка серце Гоголя? Мав він хоч коли у житті натхненну музу, палючу пристрасть, романтичну любов чи бодай ніч кохання на сіновалі? Тобто чи був він звичайним чоловіком у найприватнішому і натуральному розумінні слова? Відповіді на ці питання теж лишилися містичною загадкою Гоголя, заритою на Новодєвичому цвинтарі в Москві.

Василівка, родинне помістя Гоголів–Яновських, метушливо готується до радощів ювілейного стресу. 1 квітня сюди, в шишацьку глибинку, на меморіальне паломництво потягнуть валки VIP–екскурсантів — Президент, міністри, чиновники, сановиті митці. А зараз ауру місця порушує стукіт кельм і перегукування будівельників. Ми ж хочемо, щоб ви побували тут «до того, як...»
У світі існує чотири музеї Миколи Гоголя (тут, у Гоголевому; у Сорочинцях, де він народився і виплакав у пелюшках перші півроку свого життя; у Москві — в будинку на Нікітському бульварі, де він помер, приватний музей у Петербурзі — у будинку графа Толстого). Гоголеве — певно, найголовніший музей, масштабний і повноцінний, «корінний зуб» гоголіади. Це те місце на землі, де Гоголь сумарно провів найбільше часу. Тут він зустрів і першу в своєму житті відьму.

Помер Ейнштейн. І потрапив на аудієнцію до Самого Бога. Великий чоловік був. «Боже, розкажіть, як Ви створили світ?» — поцікавився Ейнштейн. Бог ухопив ручку і давай писати формули. Одну, другу... Так, киває Ейнштейн, розумію, мовляв. Бог пише наступну формулу. Так, погоджується Ейнштейн. Бог іще одну довжелезну формулу малює. «Стоп! — вигукує спантеличено вчений. — Так ось же помилка у цій формулі!» — «Я знаю, — зітхнув Всевишній. — Тільки я цю помилку не відразу помітив».

Власне, амбасадор грузії Грігол Катамадзе, який 25 лютого вручив вірчі грамоти Президентові України, не «новий посол». Дотепер він пропрацював дві каденції на цій посаді, з лютого 2000 року по осінь 2007–го, був дуаєном («старійшиною» закордонного дипломатичного корпусу в нашій країні). Його називають людиною, близькою до президента Саакашвілі. Ймовірно, це посприяло Гріголу Шалвовичу після невеликої «передишки» на рік, коли він працював директором міжнародного бізнесу Банку Грузії, повернутися у знайоме посольське крісло в кабінеті на вулиці Мельникова в Києві.
Перше інтерв’ю грузинського амбасадора українській газеті повністю присвячено аналізуванню військового конфлікту серпня–2008, оцінці різного роду втрат, а також перспективам виходу з глухого кута в спілкуванні з Росією. Пан Катамадзе вірить в історичну справедливість. Російські війська самі залишать грузинські терени, переконаний він — так само, як свого часу СРСР забрався геть із Центрально–Східної Європи.

Джеймс Шерр, знаний у нас політичний аналітик, один із вельми не багатьох у Європі, хто давно і серйозно займається Україною. Він має багато посад, більшість із яких так чи інакше пов’язана з нашою країною, зокрема десять років пан Шерр є консультантом НАТО з питань України, він консультує в цьому британський уряд та Міністерство оборони. Титульна його посада — керівник програм із питань Росії та Євразії Лондонського Королівського інституту міжнародних відносин («Четем Хауз») — дослідницької установи з 85–річним «стажем», яку вважають одним із найбільших «мозкових» центрів Європи.
Днями на запрошення Фонду «Демократичні ініціативи» Джеймс Шерр знов побував у Києві, щоб викласти своє бачення тривог та загроз для України, що виникли на ґрунті фінансової кризи та «газової війни» з Росією. Окремі тлумачення пана Шерра можна назвати дискусійними, втім його розумний, знаючий погляд на ситуацію є важливим.

Нагорода шукає героя. Знаходить рідко. Це тому, що героїв дуже мало, а орденів чомусь багато. І тоді нагорода знаходить не героя, а когось іншого. Зупиняє перехожого, питає, де і ким працює — і вішається на шию: носи мене тепер, «кавалєр».

Ганс–Юрген Гаймзьот працює в Києві усього півтора місяця. Утім він добре поінформований і з ситуацією в регіоні (що природно для дипломата такого рангу), і з її «бекграундом», адже десятиліття сферою його професійних зацікавлень у МЗС Німеччини була Центрально–Східна Європа. Пан амбасадор знає російську і розуміє українську мову. Він уже встиг відвідати кілька східних мегаполісів країни, дати кілька інтерв’ю столичним виданням і наразитися на запитання: чому Німеччина блокує надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО. Це дражливе запитання, яке не має чесної відповіді, не оминули й ми, коли пан Гаймзьот завітав до редакції «України молодої».

Костя Єрофєєв і не був бійцем. Бійцем був його голос. Голосище. У чоловічій вбиральні університетського гуртожитку фізиків, що на Ломоносова, вони разом з Толіком Сухим випробовували резонанс звуку — співали а капелла, та так, щоб потріскалися шибки. Пардон, але саме так проходив один з етапів народження потім легендарного андеграундного гурту «Рутенія», лауреата першої «Червоної рути».