Гоголь і жінки. Знайти непоєднуване?

Чи захоплювала хоч одна жінка серце Гоголя? Мав він хоч коли у житті натхненну музу, палючу пристрасть, романтичну любов чи бодай ніч кохання на сіновалі? Тобто чи був він звичайним чоловіком у найприватнішому і натуральному розумінні слова? Відповіді на ці питання теж лишилися містичною загадкою Гоголя, заритою на Новодєвичому цвинтарі в Москві.

Заворожене місце

Заворожене місце

Василівка, родинне помістя Гоголів–Яновських, метушливо готується до радощів ювілейного стресу. 1 квітня сюди, в шишацьку глибинку, на меморіальне паломництво потягнуть валки VIP–екскурсантів — Президент, міністри, чиновники, сановиті митці. А зараз ауру місця порушує стукіт кельм і перегукування будівельників. Ми ж хочемо, щоб ви побували тут «до того, як...»
У світі існує чотири музеї Миколи Гоголя (тут, у Гоголевому; у Сорочинцях, де він народився і виплакав у пелюшках перші півроку свого життя; у Москві — в будинку на Нікітському бульварі, де він помер, приватний музей у Петербурзі — у будинку графа Толстого). Гоголеве — певно, найголовніший музей, масштабний і повноцінний, «корінний зуб» гоголіади. Це те місце на землі, де Гоголь сумарно провів найбільше часу. Тут він зустрів і першу в своєму житті відьму.

Божественні формули

Помер Ейнштейн. І потрапив на аудієнцію до Самого Бога. Великий чоловік був. «Боже, розкажіть, як Ви створили світ?» — поцікавився Ейнштейн. Бог ухопив ручку і давай писати формули. Одну, другу... Так, киває Ейнштейн, розумію, мовляв. Бог пише наступну формулу. Так, погоджується Ейнштейн. Бог іще одну довжелезну формулу малює. «Стоп! — вигукує спантеличено вчений. — Так ось же помилка у цій формулі!» — «Я знаю, — зітхнув Всевишній. — Тільки я цю помилку не відразу помітив».

Може, це станеться нескоро, але Росія свої війська сама прибере з території Грузії

Може, це станеться нескоро, але Росія свої війська сама прибере з території Грузії

Власне, амбасадор грузії Грігол Катамадзе, який 25 лютого вручив вірчі грамоти Президентові України, не «новий посол». Дотепер він пропрацював дві каденції на цій посаді, з лютого 2000 року по осінь 2007–го, був дуаєном («старійшиною» закордонного дипломатичного корпусу в нашій країні). Його називають людиною, близькою до президента Саакашвілі. Ймовірно, це посприяло Гріголу Шалвовичу після невеликої «передишки» на рік, коли він працював директором міжнародного бізнесу Банку Грузії, повернутися у знайоме посольське крісло в кабінеті на вулиці Мельникова в Києві.
Перше інтерв’ю грузинського амбасадора українській газеті повністю присвячено аналізуванню військового конфлікту серпня–2008, оцінці різного роду втрат, а також перспективам виходу з глухого кута в спілкуванні з Росією. Пан Катамадзе вірить в історичну справедливість. Російські війська самі залишать грузинські терени, переконаний він — так само, як свого часу СРСР забрався геть із Центрально–Східної Європи.

«Росіяни — погані хлопці, але вони вміють говорити з Європою»

«Росіяни — погані хлопці, але вони вміють говорити з Європою»

Джеймс Шерр, знаний у нас політичний аналітик, один із вельми не багатьох у Європі, хто давно і серйозно займається Україною. Він має багато посад, більшість із яких так чи інакше пов’язана з нашою країною, зокрема десять років пан Шерр є консультантом НАТО з питань України, він консультує в цьому британський уряд та Міністерство оборони. Титульна його посада — керівник програм із питань Росії та Євразії Лондонського Королівського інституту міжнародних відносин («Четем Хауз») — дослідницької установи з 85–річним «стажем», яку вважають одним із найбільших «мозкових» центрів Європи.
Днями на запрошення Фонду «Демократичні ініціативи» Джеймс Шерр знов побував у Києві, щоб викласти своє бачення тривог та загроз для України, що виникли на ґрунті фінансової кризи та «газової війни» з Росією. Окремі тлумачення пана Шерра можна назвати дискусійними, втім його розумний, знаючий погляд на ситуацію є важливим.

Орденська планка

Нагорода шукає героя. Знаходить рідко. Це тому, що героїв дуже мало, а орденів чомусь багато. І тоді нагорода знаходить не героя, а когось іншого. Зупиняє перехожого, питає, де і ким працює — і вішається на шию: носи мене тепер, «кавалєр».

Ганс–Юрген Гаймзьот: Треба скористатися шансами, які... дає криза

Ганс–Юрген Гаймзьот: Треба скористатися шансами, які... дає криза

Ганс–Юрген Гаймзьот працює в Києві усього півтора місяця. Утім він добре поінформований і з ситуацією в регіоні (що природно для дипломата такого рангу), і з її «бекграундом», адже десятиліття сферою його професійних зацікавлень у МЗС Німеччини була Центрально–Східна Європа. Пан амбасадор знає російську і розуміє українську мову. Він уже встиг відвідати кілька східних мегаполісів країни, дати кілька інтерв’ю столичним виданням і наразитися на запитання: чому Німеччина блокує надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО. Це дражливе запитання, яке не має чесної відповіді, не оминули й ми, коли пан Гаймзьот завітав до редакції «України молодої».

«Тебе згадаю в застінку перед кінцем»...

«Тебе згадаю в застінку перед кінцем»...

Костя Єрофєєв і не був бійцем. Бійцем був його голос. Голосище. У чоловічій вбиральні університетського гуртожитку фізиків, що на Ломоносова, вони разом з Толіком Сухим випробовували резонанс звуку — співали а капелла, та так, щоб потріскалися шибки. Пардон, але саме так проходив один з етапів народження потім легендарного андеграундного гурту «Рутенія», лауреата першої «Червоної рути».

Три ложки крові в борщ — смак незмінний

У Криму є село Танкове. Його так назвали росіяни. Зла метафора. Чи злободенна? Танків ще немає, але є село, а в ньому люди — танківчани, танківці, танкісти... Все, крапка. Далі можна не писати, а тільки їхати степовим Кримом і дивитися на таблички з назвами — Танкове, Штурмове, Героїчне, дюжина Красногвардєйських.

Хрести серед мінаретів

Хрести серед мінаретів

Міський пейзаж, поштриканий міцними кийками мінаретів, — це Стамбул. Мінарети випинаються повсюди, навіть між панельними багатоповерхівками спальних районів, якоїсь стамбульської Троєщини. Мінарети, наче ракети на Байконурі, готові от–от стартувати в небо, поближче до Бога. Це міць останньої з трьох імперій, які панували на березі Босфору. Все, що було до турків, перебудовано, замасковано, але великою мірою не викинуто на смітник Османської імперії. Найбільший вияв зневаги до переможеного — не знищити його, а змусити підлаштуватися під переможця. Зрештою, це прагматично: не випалити вщент християнські храми, а добудувати мінарети і справляти в екс–церквах намаз.
Візантійські церкви і досі стоять такими — круглими і безхрестими, що додає їм беззахисності. Деякі стали музеями, деякі — мечетями. Але вони однак лишаються церквами. Саме тими, за образом яких будували русичі храми для свого новообраного Бога. Хто хоче і вміє — може молитися там і сьогодні. Незважаючи на блокаду мінаретів.