На відміну від інших «зубрів» українського року, гурту «Мертвий півень» не відмовиш у працездатності та вигадливості. За останні п’ять років Місько Барбара і компанія випустили чотири альбоми, в яких вистачало і нових, і наново переграних старих пісень. Рік 2011–й готує шанувальникам творчості львів’ян нові подарунки: цього разу «Півні» працюють одразу над двома новими роботами.

Неабияку інтригу позавчора ввечері закрутили в поєдинку між собою французький «Ле–Ман» та український «Будівельник». Ця гра в містечку на заході Франції мала велике значення для обох клубів. У разі перемоги господарі зберігали б шанси на вихід до «плей–оф» Єврокубка, тоді як успіх київської команди наближав би її до «топ–8» узагалі впритул. У рівному протистоянні удача посміхнулася саме «Будці».

Якщо в Преск–Айлі, на сьомому етапі Кубка світу, уболівальники не побачили багатьох лідерів світового біатлону, то вже до містечка Форт–Кент у штаті Мен з’їхались чи не всі найсильніші. І не дивно, що найпомітнішими були саме новоприбулі. Зокрема, норвежець Еміль–Егле Свендсен, який перед тим востаннє піднімався на головну сходинку п’єдесталу ще в Рупольдингу, у США здобув одразу дві золоті нагороди. Вразила результатами німецька жіноча команда, яка в Форт–Кенті прибрала до своїх рук ледь не всі можливі медалі. По три нагороди — в Андреа Хенкель і Магдалени Нойнер, причому в активі 33–річної ветеранки — одразу два «золота».

Якось навіть важко віриться, що Валентина Семеренко — звичний лідер української біатлонної команди — донедавна не мала особистих перемог на змаганнях, що входять до програми Кубка світу. Усі її здобутки — а це і «золото» Обергофа–2009, і срібна медаль у минулорічному Хохфільцені — стосуються лише естафетних виступів, а з особистими показниками якось не складалося. У нинішньому сезоні Валя вже з перших етапів мала чимало нагод, аби самотужки зійти на п’єдестал. Тричі вона фінішувала на четвертій позиції, ще одного разу була п’ятою. Минулої п’ятниці удача нарешті посміхнулася представниці Сумщини: вона стала бронзовою призеркою спринтерської гонки на етапі Кубка світу в невеличкому містечку Преск–Айл на північному сході США.

Якщо вести мову про найбільші успіхи українського спорту, то обов’язково потрібно згадувати про досягнення шахістів. Наш співвітчизник Руслан Пономарьов не так давно ставав чемпіоном світу, збірна двічі перемагала на шаховій Олімпіаді, про тріумфи на багатьох особистих турнірах можна вже й не говорити. Останнім найбільшим досягненням наших у грі для інтелектуалів стала минулорічна осіння перемога на шаховій Олімпіаді в Ханти–Мансійську. Тоді квінтет у складі Василя Іванчука, Руслана Пономарьова, Павла Ельянова, Захара Єфименка та Олександра Моїсеєнка не зазнав жодної поразки і залишив позаду господарів турніру — росіян, яким усі пророкували підсумковий тріумф. Ми зателефонували Павлу Ельянову, аби розпитати, як почувається на лаврах одному з лідерів української збірної.

Якщо український баскетбол спокійно можна нагородити епітетом «багатостраждальний», то стосовно жіночого виду цього спорту можна сказати, що вiн аж занадто багатостраждальний. Хоча наша жіноча збірна серед своїх досягнень має звання чемпіона Європи 1995 року та четверте місце на Олімпійських іграх–1996, такі успіхи баскетболiсток не особливо впливали на розвиток цього виду. Люди, що займаються просуванням жіночого баскетболу, не раз нарікали, що почуваються молодшими братами (чи то пак, сестрами), якщо порівнювати увагу з боку чиновників та уболівальників до них та чоловічої ліги.

Програвши стартовий матч раунду «Топ–16» Єврокубка, київський «Будiвельник» здобув уже дві перемоги поспіль на паркеті дніпропетровського спорткомплексу «Метеор». Позавчора «Будка» не без труднощів, але таки здолала французький «Ле–Ман». Підопічні Хосе Беррокаля знову вели перед у перших трьох чвертях, але в заключній уже звично розслабились, і ледве не дозволили суперникові наздогнати себе.

Аби зберегти шанси на вихід до плей оф баскетбольного Єврокубка, київському «Будівельнику» конче потрібно було перемогти на своїй території німецький «Геттінген».

Шестеро фігуристів представляють Україну на континентальній першості, що стартувала позавчора у швейцарському Берні. По одному нашому делегатові змагається в чоловічій та жіночій одиночній програмі, дві пари заявлені на турнір танцювальних дуетів.

Команда «Сікст Юкрейн» після цього успіху увійшла до історії українського автоспорту. Чотири роки її пілот Вадим Нестерчук намагався випробувати себе та свій автомобіль на всесвітньо відомому ралі–рейді «Дакар», який за популярністю у своєму виді можна порівняти хіба з чемпіонатом світу у футболі. Тричі ці спроби завершувались невдачею. Спочатку перегони скасували через загрозу терактів у Північній Африці, де раніше проводили «Дакар», наступного року наш автомобіль просто не допустили до старту в Південній Америці, куди організатори перенесли своє дітище. Минулої зими українець таки стартував на аргентинських трасах, але подолав лише половину маршруту: вибув на восьмому етапі через технічні проблеми з автомобілем. І ось нинішнього сезону мрія таки збулася: Нестерчук став першим українцем, який у складі вітчизняної команди перетнув фінішну лінію ралі–рейду «Дакар» у класі позашляховиків.

По поверненню в Україну розповідей Нестерчука та його штурмана Костянтина Мещерякова очікували десятки журналістів. На вчорашній прес–конференції гонщики задовольнили цікавість преси.