Ростислав Хотин — один iз небагатьох досвідчених українських журналістів, які подають глядацькій аудиторії новини безпосередньо з–за кордону. Наша розмова — про важливість міжнародної інформації для формування світогляду та минуле, реалії і перспективи.

Уже всім, хто хоч краєм ока дивився російські телеканали, очевидно, що Росія проти України веде масовану інформаційну війну. Останні три місяці цілеспрямовано і брутально глядачів і мешканців українського сходу та півдня, приблизно третина яких тяжіє до «кнопок» «старшого брата», агітатори путінського режиму переконують, що в Україні правлять «бандерівці», а Росія хоче врятувати якщо не всіх «пригноблених», то хоча б Крим.

Із середи в ефірі Першого Національного показують студійні розмови, які ведуть журналісти інтернет–каналу Громадське ТБ. Команді, головним редактором якої є Роман Скрипін, Національна телерадіокампанія України на безоплатній основі надала можливість транслювати інформаційно–суспільні блоки з 10.00 до 12.00, з 15.00 до 17.00 та з 19.00 до 22.00, без врізання у них реклами, із збереженням маркування, титрування.

Останніх майже три місяці протистояння між громадянським суспільством і діючою владою стали певним тестом для медіа. Про те, хто подає найоб’єктивніші новини і за якими ознаками розпізнавати маніпулятивну інформацію у телеефірі, ми говоримо з медіаекспертом Наталією Лігачовою, керівником інтернет–видання «Телекритика» й однойменної громадської організації.

Незважаючи на існування десятків різних вітчизняних телеканалів, величезний масив інформації про культуру, історію, музику, повсякденне життя, яке не вписується у формати різноманітних шоу, залишається поза доступними більшості глядачів екранами. Неформат останнім часом активно показують нішеві iнтернет–канали.

Майже два десятки років у галузі телевізійної подорожі — це беземоційна ділова характеристика роботи Ольги Котлицької. За нею — суцільні емоції і пригоди у понад 60 країнах, які ведуча спочатку у випусках програми «На перший погляд», а тепер у трансформованому «Не першому погляді» намагається передати глядачам.

Одна із знакових телепрограм, яку знакових ще за радянських часів, — «Що? Де? Коли?». У 2008–му в українському ефірі з’явилася вітчизняна версія. Про інтелектуальну телегру ми говоримо з її продюсером і ведучим «Що? Де? Коли?» Олександром Андросовим.

Однією з помітних відмінностей нинішніх протестних подій в Україні від попередніх — Студентської революції на граніті 1990 року та Помаранчевої революції 2004 року — є оперативне розповсюдження інформації через інтернет–сервіси.

Четвертий тиждень — якщо вести відлік від публічної офіційної відмови уряду Миколи Азарова підписувати угоду про асоціацію України з ЄС — напруга у країні тільки наростає. Неочікувано стійкий для влади народний Євромайдан у Києві, який переріс у Майдан мільйонів по всій Україні, «беркутівці» і міліція не змогли розігнати з трьох спроб, не змогли залякати кривавою бійнею у центрі столиці й ув’язненням мирних скалічених мітингувальників.

За час протистояння між діючою владою і суспільством, яке збурила відмова Президента Януковича і його команди від підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС, зазнали насилля понад півсотні журналістів. Ще до двох найтрагічніших розправ «беркутівців» над мітингувальниками агресивно налаштовані молодики побили журналістів «Громадського телебачення» Дмитра Гнапа та Якова Любчича, розбили їм камери, відібрали флешки; журналістку Наталію Жижко та оператора Юрія Усіка закидали камінням.