Роман Скрипін: На відміну від ефірних каналів, у нас руки розв’язані

«Ми свідомо пішли в інтернет»

— Романе, під час революції 2004 року ви інформували про події на «5–му каналі» — традиційному ефірному, зараз працюєте на «Громадському ТБ» — у форматі інтернет–телебачення. У чому його переваги і недоліки?

— Держава створила такі умови, що в Україні такий проект як громадське телебачення можна реалізувати тільки в інтернет–просторі, де не потрібні ліцензування і дозволи. У нас немає потреби запитувати у чиновників, чи потрібно створювати громадське телебачення. За 22 роки держава відповіді на це питання дати не може. Торгуються поміж собою політичні сили, як зберегти впливи. Ні про який баланс думок, незалежність такого телебачення практично не йдеться. Обговорюють, як врахувати кон’юнктурні інтереси політичних і бізнесових кіл та влади і як його фінансувати. Втім у громадського телебачення інша задача — воно має служити суспільству. Воно має бути підзвітним не політикам і бізнесменам, а народу.

Звертання за дозволами і ліцензією у Нацраду з питань телебачення і радіомовлення перетворюється на цирк. Бо ця структура — корумпований орган. Туди звертатися — те саме, що просити дозволу на життя у Віктора Януковича. Хоча у нинішню п’ятницю у Нацраді збираються говорити про новітні ЗМІ. Якщо вони хочуть зарегулювати і цю галузь, то це дуже прикро.

Ми, громадянська­ ініціатива, спільний проект журналістів зі створення громадського мульти­медійного медіа — Hromadske.tv — свідомо пішли в інтернет. Свідомо обрали платформу YouTube. Бо це сервіс, який не можна «завалити» DDoS–атаками, внаслідок яких наш сайт не раз ставав недоступним для користувачів.

— Як думаєте, як ваш глядач сприймає те, що «Громадське ТБ» — це не цілодобове мовлення?

— Те, що ми, за бізнес–планом, планували досягти за рік, встигли зробити фактично за два тижні. Так склалися обставини. Ми не ініціювали призупинення урядом Азарова євроінтеграційних процесів України 21 листопада. Але ця й подальші події допомогли вдало стартувати проекту Hromadske.tv. Ми планували, що спочатку виходитиме одна кількагодинна програма щоп’ятниці — підсумки тижня: яскраво, цікаво, з різними точками зору. Натомість з 22 листопада працюємо у форматі прямоефірного мовлення. У нас, на відміну від ефірних каналів, руки розв’язані: ми не зобов’язані постійно мовити; ми це робимо, коли є події. Взагалі формат інтернет–телебачення дає можливість оперативно варіювати. Увесь наш контент є на нашому сайті і в YouTube — глядач може вибирати, що і коли він хоче подивитися чи просто почути (знаю, що частина людей просто вмикає звукову доріжку і не дивиться зображення). У нас немає потреби вибудовувати сітку мовлення.

«Комерційно приваблива аудиторія 18—54 активно тікає від телевізорів»

— Наскільки витратним є ваш інтернет–проект?

— Інтернет–телебачення значно ощадливіше, ніж навіть державний Перший Національний, який є чорною дірою держбюджету. Ми не залежимо від бізнесменів і політиків. Про суми, які нам надходять від доброчинців, я щодня звітую колективу (це загалом близько трьох десятків людей). На Hromadske.tv ніхто не претендує на космічні зарплати. Загальновідомо, що телеринок розбещений високими зарп­латами. Тут доводиться задовольнятися меншим.

— Чи коректно говорити про конкуренцію між вашим проектом й ефірними мовниками?

— Я б не говорив про конкуренцію, бо дивився цифри, як змінюється частка перегляду комерційно привабливої аудиторії 18—54. Ця аудиторія активно тікає від телевізорів. Для телеменеджерів це — страшний сон. Вони не знають, як цих людей повернути до телеекранів. Якщо ефірні канали не будуть застосовувати нові методи комунікації, вони цю аудиторію не повернуть. Бо все менше стає людей, які будуть сидіти і чекати, що їм о 19.00 покажуть таку–то програму. Вони її подивляться в інтернеті, коли їм буде зручно, або зовсім не дивитимуться.

Класичне телебачення, на жаль, дуже збиткове. Або на щастя. І я говорю не лише про витрати на виробництво. Рекламний ринок глибоко збитковий. Якщо ви хочете займатися телевізійним бізнесом, то витрати на виробництво контенту у вас не покриватимуться прибутками з реклами. Формат інтернет–телебачення потребує значно менших затрат. Бо наше прагнення — показати не красиву картинку, а людей із їхніми справжніми думками, про які їх уже давно ніхто не питав.

Хтось вирішив, що достатньо раз на тиждень показати по телевізору одне–два політичні ток–шоу з ведучими не українцями, — і це вже «свобода слова» у цілій країні. Насправді це її імітація. (Один український ведучий Андрій Куликов лишився самотній на ICTV по понеділках пізно–пізно ввечері). Я їжджу по Україні і знаю, що люди хочуть, щоб їх почули.

— В ефірі «Громадського» був, наприклад, екс–президент Грузії Михаїл Саакашвілі. На скільки просто запрошувати вам співрозмовників і гостей?

— Ми запрошуємо лідерів опозиції — вони не йдуть. Був Віталій Кличко, коли ми надавали студію Ксенії Собчак для російського каналу «Дождь». На наше запрошення Віталій не реагує. Так само, як Олег Тягнибок і Арсеній Яценюк. Кажуть, не мають часу, далеко їхати. А ми розташовані в районі Політехнічного інституту: від Хрещатика, якщо на метро їхати, 15–20 хвилин.

Хоча ми і не прагнемо запрошувати багато політиків. Як не прикро, і влада, й опозиція досить хворобливо реагують на незручні запитання. У відповідь на такі опозиціонери заявляють: що ж ви своїх б’єте?! Я питаю: кого — своїх? Політики з будь–якого табору мають чітко відповідати на запитання, які виникають. Люди зараз вийшли на майдани не тому, що вони за «білих» чи «синіх», а тому що вони проти корупції. Якщо в опозиційних політиків немає чіткого розуміння того, чому люди протестують, у них немає майбутнього. Політики мають служити народу, а не навпаки. Взагалі в ефірі ми хочемо говорити переважно не з політиками, а з носіями нових думок.

«Хочемо підняти фактично з підлоги золоту акцію «Довіра глядача»

— Хочу зробити вам особисто комплімент за розмову з нардепом від Партії регіонів Михайлом Чечетовим. Проте на більшості каналів журналістам не вдається показати неадекватність провладних речників, яким, у результаті, вдається маніпулювати думками багатьох людей. На вашу думку, чи могли б журналісти не брати коментарів у того ж Михайла Чечетова, Олени Бондаренко, Олега Царьова?

— Вважається, що телеведучий має ввічливо вислуховувати те, що каже співрозмовник. А Михайло Чечетов та інші приходять на ефіри із заздалегідь підготовленими месиджами, які вони проголошують, незважаючи на запитання, які їм ставлять. Журналісти, не вступаючи у полеміку, мають наполегливіше повторювати запитання, відповідь на яке вони хочуть отримати.

Прикро, що із заздалегідь заготовленими меси­джами приходять на ефіри і провладні політики, й опозиціонери. Згадайте: не слухала журналістів і Юлія Тимошенко. Загалом, із телебачення повиганяли журналістів, які вміють ставити запитання і вести розмову з політиками. Хоча суть не в тому, хто у кадрі і яке запитання прозвучало. Найголовніше — яку відповідь почули люди. Той же Чечетов озвучує заготовки штабу, втім не здатен відповісти на найелементарніше конкретне запитання.

— Чи мають журналісти в ефірі відстоювати свою громадянську позицію? Чи робота — це виконання настанов керівництва?

— Журналісти — це не безхребетні тварини. Це люди з гідністю. Мене дивує, що дехто почав про це забувати. На вітчизняному телебаченні у більшості випадків новини перетворилися на таблоїди. Як на мене, тому що журналісти здали позиції, а телеменеджери вирішили здобувати високі рейтинги і заробляти гроші.

— Як потрапив на «Громадське ТБ» російський «Дождь»?

— Канал «Дождь» вийшов на нас. Ми погодилися надати студію для запису інтерв’ю Ксенії Собчак із братами Кличками з умовою, що його показуватимемо у своєму ефірі. Ми нікому не нав’язуємося. До слова, в Україні є багато бажаючих створювати проекти у форматі інтернет–телебачення. Але поки що Hromadske.tv у своєму сегменті не має конкурентів.

— Чому на сайті немає відео розмови Собчак—Клички?

— Воно є в записі всього ефіру того дня. Ми не встигаємо «нарізати» виокремлені інтерв’ю. У нас не вистачає часу і рук.

— Які найближчі перспективи проекту?

— Найперше, впорядкувати діяльність і критично подивитися на продукт, який ми робимо. Ще треба зрозуміти, як ми будемо працювати після нинішніх буремних подій на Майдані і в країні в цілому. Бо суспільство трансформується. У який спосіб відповідати на виклики — треба зрозуміти для себе.

Коли ми ініціювали створення проекту Hromadske.tv, у мене була мета — змінити медіа–ландшафт, вплинути на нього. Тому що традиційні телеканали втратили довіру глядача. Капіталізація медіа вимірюється не рейтингами і частками перегляду, а в першу чергу — довірою глядача. Ми хочемо підняти цю золоту акцію фактично з підлоги. Упевнений, з нами надалі будуть рахуватися і зважати на нас як на серйозного гравця, який встановлює з глядачем безпосередній довірливий контакт і фактично формує коло друзів. Думаю, класичні телеканали й надалі зважатимуть на наше існування, як це відбувається зараз. Розуміючи, що є запит на інформацію про Євромайдан в ефірі інтернет–проекту, великі канали також змушені давати ці теми.