Незважаючи на тисячі смертей і каліцтв на сході України, до яких причетна російська сторона, на екранах вітчизняних телеканалів продовжують показувати у кіно і серіалах славних хлопців із Федеральної служби безпеки РФ і суддів країни-агресора на тлі її триколора.

Серед нових телепроектів, які змушують думати й аналізувати, один із найпомітніших — «Клуб реформ» на 5 каналі. Ведучий Роман Чайка у прямому ефірі — без масовки, оплесків і завивання вітру у студії — спілкується з експертами. Для розуміння досить складних тем на екрані періодично з’являються додаткові роз’яснювальні сюжети чи просто інфографіка.

Життя в Україні останніх місяців не складається у цілісний пазл: у зоні АТО практично не припиняються обстріли, гинуть і безвісти зникають люди — зовсім чужі і ті, кого ти якщо не знав, то принаймні колись зустрічав; уже тисячі скалічених загоюють рани у шпиталях; плачуть матері, діти і дружини; а одночасно «крутелики» відпочивають у дорогущих ресторанах, окремі переселенці з Донбасу купують у Києві елітне житло, а вчорашні вірнопіддані «Яника» готуються до парламентських виборів і вже обіцяють більше, ніж нинішня влада...

Майже півтора року на каналі ZIK виходить програма «Історична правда з Вахтангом Кіпіані». З її автором, збирачем періодики, про необхідність створення різножанрових телепроектів про українську історію ми говоримо у ще не повністю облаштованому Музеї преси у столиці на Подолі.

Спочатку було екранне знайомство із Міхою з «Івана Сили»: у перших кадрах — малолітнім злодюжкою на вокзалі, а потім найкращим другом головного героя-силача початку минулого століття. Міха визволяв Івана з в’язниці, куди його спеціально засадили; із циганського табору повертав циркового коня дівчині силача і першим кидався на пошуки старшого друга, коли того підступно побив величезний натовп найманців із палицями.

Якщо київським школярам Вікторії Жебровській та Глібу Дзюбановському вчителі через кілька днів задаватимуть написати твір на тему «Мої літні канікули», обоє можуть розповідати, що частину вільних від навчання днів провели у... телеефірі.

«Учора — після перерви у п’ять місяців — знову подивився наше телебачення. Навіть перегляд «Часу. Підсумки дня» на «5-му каналі» — із ведучою у студії про майбутній парламент, люстрацію, події у зоні АТО говорив тепер радник Президента Юрій Луценко — вселив спокій і впевненість. Не то що це читання вічно параноїдального «Фейсбуку».

Незважаючи на те, що за закон про суспільне мовлення під натиском громадськості наші народні депутати проголосували ще у квітні, Перший Національний, на базі якого має функціонувати незалежний від влади та товстосумів телеканал, все ще лишається державним. І офіційний статус суспільного мовника може отримати не раніше ніж через iще кілька місяців.

Журналісти, які працюють у так званій зоні антитерористичної операції, в один голос стверджують, що на сході України іде справжня війна. Протиборство української армії, добровольців і не «одностайної» частини патріотично налаштованих місцевих мешканців з проросійськими терористами, яких підтримують зброєю, фінансами й ідеологічно Кремль і наші політики-запроданці — за свідченням очевидців, страшніше за події збройних конфліктів в Афганістані і Косово.

Учора в Києві під приміщенням Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, на розі Хрещатика, де ще живуть залишки Майдану, і вулиці Прорізної, кiлька десяткiв людей бойкотували показ на українських телеканалах російських серіалів.