За останні пару років в ефірі вітчизняних каналів у ролі ведучих і суддів нарешті помітно з’явилися українські зірки. У студіях пісенних форматних шоу власного виробництва на «Плюсах» два останні сезони у кріслах суддів винятково свої: Світлана Лобода, Тіна Кароль, Олег Скрипка, Олександр Пономарьов, Святослав Вакарчук. Чому так відбувається, ми спробували з’ясувати у розмові з вокалістом популярного гурту «Танок На Майдані Конго» Олександром Сидоренком–Фоззі, який став ведучим нового маштабного проекту «1+1» «Великі перегони».

Балакун–проноза Петро Мага з «Шустер live» у житті такий же говіркий та емоційний, але багатогранніший. Актор за освітою режисер сценічних дійств, автор пісень і однієї п’єси каже: «Напевно, найкраще у моєму житті те, що я не живу за рахунок ток–шоу».

Не багато глядачів пам’ятає, що десять років тому, у березні, на українському телебаченні стартував один з перших адаптацій міжнародних форматів — «Найрозумніший», версія британського Britain’s Brainiest Kid. Тоді виробляли програми наші «Плюси» спільно з російським каналом СТС. Згодом в Україні — після «розлучення» виробників з «1+1» — інтелект–шоу перемістилося в ефір «Інтера». Телезмагання ерудитів–підлітків, які вела харизматична Тіна Канделакі, заслужено тричі ставали лауреатом української премії «Телетріумф» та двічі — російської «Тефі». (В Україні проект був двічі найкращою дитячою і найкращою ігровою програмою.)

Несподіванкою для загалу наприкінці 2012 року стало повідомлення про те, що продовжувати виробництво рейтингового «Найрозумнішого» відмовився канал СТС, пояснивши, що програми для дорослих ставити в ефір вигідніше. А ще через деякий час з’ясувалося, що «Найрозумніший» з новою ведучою — Людмилою Добровольською вироблятиметься на замовлення телеканалу «Україна».

Минулої неділі ерудит–шоу з 10–рiчною історією, в якому з дітьми спілкувалася (російською) уже Людмила Добровольська, вперше за останні роки вийшло на новій для себе «кнопці». Рейтингові показники у програми, яку показували з 14.00, виявилися нижчими за середні каналу, особливо серед молодшої аудиторії. Логічних пояснень цьому кілька. По–перше, вихідний, коли досвятковують жіноче 8 Березня. По–друге, денний непраймовий час. По–третє, аудиторія «України», зазвичай, налаштована на інший контент, не зорієнтований на дітей. Для когось iз потенційних глядачів може бути принциповим те, що майже немає запитань, що стосуються української історії, науки та культури. І нова ведуча поводиться ще трохи скуто... Втім буде прикро, якщо перші рейтингові показники стануть визначальними для подальшої долі в ефірі «України» якісного ерудит–шоу, в якому змагаються школярі.

Про нещодавно зняті телезмагання юних знавців, які знають про готів — одне з германських племен, які орієнтуються у творчості Ван Гога і Сальвадора Далі, а в четвертому класі добровільно штудіюють підручники з хімії за 11–й, ми запитали у Людмили Добровольської.

Офіційний вихідний 8 березня не дає змоги забути про Міжнародний жіночий день, який започатковувався як день протесту проти дискримінації представниць прекрасної половини. Якщо згадати історію, точкою відліку для нинішнього першого весняного додаткового вихідного став березневий день аж 1857 року, коли в Нью–Йорку робітниці–текстильниці виступили з вимогами рівної з чоловіками зарплати, поліпшення умов праці та 10–годинного робочого дня. Після так званого бунту порожніх каструль були вимоги рівного виборчого права, протести проти важких умов праці та проти праці дітей, марші та страйки жінок, які скеровувала Соціалістична партія Америки; у 1910 році — Копенгагенська II Міжнародна конференція жінок–соціалісток, де Клара Цеткін з Німеччини запропонувала щороку в березні відзначати вселенський день солідарності жінок у боротьбі за політичні, економічні і соціальні права.

Перед черговим жіночим червоним днем календаря ми вирішили розпитати про те, як його проводять телеведучі й як до нього ставляться.

З нового року на загальнонаціональних каналах стало вдвічі менше політичних ток–шоу. Залишилися без об’єктивних обговорень у прямому ефірі «Республіки з Анною Безулик» глядачі «5–го каналу». Натомість кілька випусків нової «Справедливості» з, беззаперечно, однією з кращих ведучих вийшли на «Інтері», з екранів якого спочатку зникла «Велика політика з Євгенієм Кисельовим», а минулого тижня там з’явився «Шустер Live» — проект, який два роки був на державному Першому Національному. «Свобода слова» з Андрієм Куликовим виходить на каналі ICTV з 2007 року.

Навіть за найоптимістичнішими підрахунками не для всіх зрозумілих телевізійних піпл–метрів, Перший Національний канал дивиться не найбільше глядачів. Хоча прес–служба державного мовника вдоволено рапортує: «За медіа–показниками лютого Перший Національний посідає високе сьоме місце у рейтингу провідних телеканалів країни». Якщо оперувати реальними цифрами, то випуски найрейтинговішого ток–шоу «Шустер Live», яке до цього тижня виходило на Першому, привертало увагу у найкращому випадку близько 3,5 мільйона глядачів. Аудиторії доволі популярних серед окремих соціальних груп, скажімо, «Надвечір’я» чи «Віри. Надії. Любові» — значно скромніші.

Одночасно незалежні медіа–експерти відзначають постійне лідерство «кнопки», яка працює за рахунок платників податків, за кількістю виданих в ефір «причесаних» провладних новин та вигідної для Президента Януковича та його команди маніпулятивної інформації. То­му лишається актуальним питання: чому всупереч здоровому глузду і раніше взятим перед Радою Європи зобов’язанням Україна не позбудеться рудименту радянських часів — контрольованих державою ЗМІ? Хоча, найімовірніше, прийнявши у Верховній Раді закон про суспільне мовлення, вивіску на «олівці» на Мельникова, 46 у Києві змінять. Але, як говорила у Києві ще півтора року тому і повторювала минулоріч правовий експерт Департаменту з прав людини Ради Європи Ів Саломон, суспільний мовник повинен відрізнятися від державного не лише зміненою табличкою при вході в офіс. «Просто перекинути працівників із державного мовлення на суспільне буде помилкою, — акцентувала експерт. — Якщо Україна її зробить, жодних змін в інформаційній сфері не відбудеться».

На зборах акціонерів медіа–групи «Інтер» минулого тижня обрано новий склад наглядової ради та правління телеканалу. Отже, хто прийшов на «головну кнопку країни» після продажу її Хорошковським панам Фірташу й Льовочкіну?

Ведучій Марічці Падалко дуже пасує статус мами. Вона з ним і вдома — з трьома дітлахами, і на роботі — коли веде «Маріччин кінозал» і «Матусин щоденник». Хоча більшість глядачів знає «головну маму «1+1» як ведучу «Телевізійної служби новин».

Незважаючи на те, що парламентські вибори закінчилися ще минулого року, на п’яти найпроблемніших округах ЦВК призначила повторні. Один iз них — 94–й на Київщині, де основними кандидатами були «регіоналка» Тетяна Засуха та представник опозиції Віктор Романюк. Виборчий процес там проходив бурхливо. Спочатку кандидат від об’єднаної опозиції, за протоколами з мокрими печатками, мав перевагу майже у 10 тисяч голосів. Але окружною виборчою комісією №94 та районними судами Василькова і Обухова скасовані результати на 27 дільницях і не прийнято до уваги голоси 31 тисячі виборців. У Європейському суді з прав людини зареєстровано справу Романюка, в якій ідеться про безпрецедентну фальсифікацію результатiв голосування членами ОВК №94, що поставили свої підписи під неправомірним рішенням, яке виніс голова В’ячеслав Мартинюк і яке не визнала Центральна виборча комісія.

Минулої п’ятниці екс–перший віце–прем’єр–міністр Валерій Хорошковський продав свою частку активів медiа–групи «Інтер» одному з найбагатших підприємців країни Дмитру Фірташу (компанія K.H. Media Limited, що належить Хорошковському, уклала угоду про продаж 100% акцій компанії Inter Media Group Limited компанії GDF Media Limited Дмитра Фірташа). Те, що контроль над основним «Інтером», його супутниковою міжнародною версією «Інтер+» та нішевими каналами Enter Film, НТН, К1, К2, «Мега», «MTV–Україна» і «Піксель» перейде до GDF Media Limited після отримання відповідного дозволу Антимонопольного комітету України, — юристи вважають формальною процедурою. До речі, переговори між Фірташем та Хорошковським про покупку «Інтера» почалися порівняно давно. Опціон на купівлю контрольного пакета акцій у Фірташа з’явився ще на початку 2007–го, після того як він продав групі свої телеканали «Мега» (колишній «Мега–спорт»), К1 та К2.