Жіночий день телезірок

07.03.2013

Офіційний вихідний 8 березня не дає змоги забути про Міжнародний жіночий день, який започатковувався як день протесту проти дискримінації представниць прекрасної половини. Якщо згадати історію, точкою відліку для нинішнього першого весняного додаткового вихідного став березневий день аж 1857 року, коли в Нью–Йорку робітниці–текстильниці виступили з вимогами рівної з чоловіками зарплати, поліпшення умов праці та 10–годинного робочого дня. Після так званого бунту порожніх каструль були вимоги рівного виборчого права, протести проти важких умов праці та проти праці дітей, марші та страйки жінок, які скеровувала Соціалістична партія Америки; у 1910 році — Копенгагенська II Міжнародна конференція жінок–соціалісток, де Клара Цеткін з Німеччини запропонувала щороку в березні відзначати вселенський день солідарності жінок у боротьбі за політичні, економічні і соціальні права.

Перед черговим жіночим червоним днем календаря ми вирішили розпитати про те, як його проводять телеведучі й як до нього ставляться.

 

«Люди мають піклуватися один про одного щодня»

Ганна Гомонай,
«Ранок», «Новини» («Інтер»):

— До 8 березня все життя відношуся іронічно. Але при цьому вважаю, що свято цілком має право на існування. Можливо, вже мало хто пам’ятає, за що боролися Клара Цеткін і Роза Люксембург, але якщо мільйонам жінок цей день приностить радість і увагу близьких, значить, воно того варте. Хоча і не має жодного відношення до рівноправ’я та емансипації.

  Ніякої особливої уваги до себе у цей день не вимагаю. Вважаю, що люди, які люблять, мають піклуватися один про одного щодня. Але мене з цим святом завжди вітають тато, брат, чоловік і дочка.  І я їм за це дуже вдячна. Як і за всі інші свята, які вони створюють у моєму житті.

Цьогоріч 8 березня не працюю. Тому будемо відпочивати та  просто відзначати ще один щасливий весняний день.

 

«У день солідарності прекрасна половина перетворюється з тяглової сили на жінок»

Наталка Сопіт,
«Гра долі» («5–й канал»):

— Слово «свято» для мене значить щось святе, як, наприклад, Великдень. Тому 8 березня святом не назву. Але із задоволенням цього дня приймаю вітання, як словесні, так і у вигляді квітів, і сама вітаю маму, дівчат, якщо знаю, що їм це буде приємно. Мені подобається, що цього дня довкола більше усміхнених жінок, які стискають квіти у своїх руках.

Для мене 8 Березня перетворилося на день Весни і Жінки. Не найгірше перетворення «пролетарського червоного дня календаря», як про нього дехто глузливо каже. Колись ця дата на наших просторах була проголошена святом совєтською владою, яка забезпечила рівність жінки тим, що дала їй у руки лопату, відбійний молоток, посадила на трактори — зробила з жінки тяглову робочу силу. Натомість позбавила жінок можливостей повноцінно виконувати традиційну функцію бути берегинею сімейного затишку. У прекрасної половини забрали те, що було даровано їй Богом: жіночність і можливість сповна насолоджуватися материнським щастям. Ну хіба не в цьому парадокс?! От вам і «гра долі» — саме 8 березня більшість жінок і відчувають себе нарешті жінками: мають вихідний, квіти і компліменти отримують, на кухні не стирчать... До речі, і до проголошення спеціального дня солідарності жінок (було це у 1910 році, а дату 8 березня визначили у 1914–му) на плечі української жінки вкладалися і хата, і діти, і чоловік, і город, і робота. І якщо тепер для когось 8 Березня — світле свято, нехай так. Не треба завантажувати чорними історичними спогадами тих, кому не хочеться негативу. А кому треба чи просто цікаво — знайде інформацію про минуле і зробить свої висновки.

Особисто я 8 березня зазвичай на роботі: веду концерти чи офіційні заходи, присвячені жіночому дню. Навіть якщо не працюю, на кухні чаклує мій чоловік. Йому приємно приготувати кожного разу якусь надзвичайну загадкову страву, адже в мене виходить просто смачно, а в нього оригінально–смачно. Можуть бути, скажімо, спагеті з загадковим соусом, з по–особливому зготовленим м’ясом та зернами граната — страва ніби з дорогого італійського ресторану. З будь–якими кухарськими ноу–хау я дозволяю собі не сперечатись, адже охота до кухні в чоловіків — така рідкість. (Ще тішуся, що 8 березня у мене на кухні 2 тижні на місяць — стільки часу робочий графік чоловіка дозволяє йому побути найкращим і в обителі каструль та їжі).

На жаль, останнім часом 8 березня для моєї сім’ї — поминальний день. Тому стараємось провідати батька мого чоловіка і побувати на могилі його мами.

 

«Мене вітають генерал і колишній військовий–бізнесмен...»

Олена Фроляк,
«Факти» (ICTV):

— Що б не казали про свято 8 Березня та його засновниць — люблю його за море тюльпанів, посмішок, щасливих жінок і стурбованих чоловіків, які розриваються між дружинами, доньками, мамами і співробітницями, смішні...

Відколи наша сім’я переїхала у заміський будинок, 8 Березня починається з самого ранку, з поздоровлень чоловіків–сусідів. Один генерал, інший — колишній військовий, а тепер бізнесмен — люди дисципліновані, відповідальні. Потім, з квітами для сусідок, виходить мій чоловік... Так весь день ми одне одного поздоровляємо; часу сумувати немає ні в кого.

До приходу весни я насамперед оновлюю свій гардероб. На Різдво, у Відні, вже встигла купити собі літнє плаття — яскраве, різнобарвне — чекаю–не дочекаюсь, коли його вдягну. Також прикрашаю дім: пересаджую квіти у нові горщики, стараюсь, щоб у вазах стояли живі квіти. Уся сім’я уже в перші дні календарної весни пробує наближатися до мангала, а я «пробуджую» конвертики з насінням, в яких була зимова сплячка. Дуже люблю робити ревізію речей родини. Інколи, щоправда, можу перестаратися. Тоді особливо «дістається» від чоловіка, якщо викину дорогий його серцю старий светр...

Узагалі, весну не любити нашій сім’ї — гріх. У цю пору в нас суцільні дні народження: у березні — в Антошки, у квітні — у мене, у травні — у Наташі. Тато наш — зимовий, утім весну чомусь любить не менше, ніж ми.

 

«Як у дитинстві, зберемося за святковим столом»

Валерія Черненко,
«Козирне життя» (ICTV):

— 8 Березня для мене, перш за все, — день, коли треба поздоровити маму, бабусю і сестру. Я зберігаю теплі дитячі спогади про те, як завчасно і скурпульозно готувалися до цього свята. Утаємничено я майструвала саморобні вазочки, клеїла аплікації, вишивала чи плела щось своїми руками. Сподіваюся, що у майбутньому і в нашій сім’ї ці урочистості стануть такими ж особливими, як у моєму дитинстві.

Моя мама — вчителька у дитячій музичній школі, тому перед 8 Березня у нас у будинку завжди було багато квітів: учні приносили їх оберемками. Впевнена, що і цього року в моєму домі будуть квіти. Не сумніваюся, що красивим весняним букетом порадує коханий чоловік. Я обов’язково поздоровлю моїх найрідніших жінок. А потім ми, як у дитинстві, зберемося нашою великою родиною за святковим столом.

 

«Це виглядає як провокація і принижує жіночу гідність»

Ольга Фреймут,
«Ревізор» (Новий канал):

— Я навмисно ігнорую це свято. Це так дивно, коли чоловіки починають однаково діяти двічі на рік — 14 лютого і 8 Березня. Вони масово скуповують побутову техніку або нікому непотрібні парфуми... Це виглядає як провокація і принижує жіночу гідність. Мені на це гидко дивитися. У цей день я ніколи не отримувала ніякого розкішного подарунка, і сама ніколи нічого не дарувала. Але все ж таки в мене є теплі спогади з дитинства, коли всі ми малювали святкові листівки нашим мамам і бабусям. А ще в цей день мій погляд тішать підсніжники (проліски. — Ред.). Знаю, що вони в Червоній книзі, але дуже люблю ці квіти. Саме 8 Березня їх багато. Якщо відійти від «ліричних» відступів, я проти таких свят. Вважаю, що вони вийшли з моди.

  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>