Що таке 30 тисяч? Населення найменшого гірського району Закарпаття. А якщо ці люди живуть за кордоном, у чужій державі, розкидані по селах і містах, де майже завжди у меншості? Саме такою є ситуація з українцями Пряшівщини. Тим дивовижнішим є феномен української літератури Словаччини — найпотужнішої і найорганізованішої діаспорної гілки нашого письменства.

Виповнилося три роки, як Апостольский адміністратор Мукачівської греко-католицької єпархії владика Мілан (Шашік) приступив до виконання обов'язків. За цей час життя закарпатських греко-католиків суттєво змінилося. А за підсумками минулого року, владика Мілан, громадянин Словаччини, якому до цього довелося працювати у Римі, Південній Америці, Папській нунціатурі в Києві, визнаний журналістами «Громадським діячем» 2005 року на Закарпатті.

22 січня виповнюється 60 років із дня створення Закарпатської області. Саме з того часу Срібна земля стала частиною України. З цієї нагоди ми зустрілися з керівником краю Олегом Гаваші. А оскільки розмова відбувалася під час різдвяних свят, то хотілося більше говорити про вічне, нiж про мирське і суєтне. Тим паче що в долі голови обласної державної адміністрації ніби віддзеркалена доля всього повоєнного Закарпаття.

Останнім часом кордони між Україною та західними сусідами знову стало важче долати. У черзі доводиться вистоювати годинами. Тому відкриття кожного нового міжнародного пункту пропуску є оптимістичною подією.

Доля позначила найменш урбанізовану область України (кількість сільського населення на Закарпатті складає дві третини) аж чотирма професійними театрами. І пов'язано це не з вибухом інтересу до музи Мельпомени, а з багатонаціональним складом населення. В Ужгороді працюють обласний український музично-драматичний та ляльковий театри, у Мукачеві — російський, у Берегові — угорський. Таким чином, на плечі однієї з найменших областей лягла значна театральна ноша. Кошти, яких і так не вистачає, автоматично доводиться ділити на чотири.

Селище Білки на Закарпатті відоме багатьма іменами та подіями. Досить згадати знаменитого силача Івана Фірцака (Кротона). Але до родзинок Білок належить і Свято-Успенська греко-католицька церква. Вона унікальна тим, що її в середині XIX століття розписував відомий художник Фердинанд Видра. І, на відміну від інших церков, його розписи тут збереглися. У першу чергу тому, що за совєтського режиму білківчани не дали перетворити свою греко-католицьку церкву на склад, а зробили з неї музей атеїзму.

Сьогодні Соціал-демократична партія України (о) та партія «Жінки за майбутнє» проводять свої з'їзди. Як відомо, спільно з партією «Центр» вони хочуть створити на наступні вибори блок. Таке рішення прийняте на вищих партійних рівнях. Але на нижчих ланках подібна ініціатива багато кого обурила. Приміром, закарпатську організацію «Жінок...». Їхній гнів такий великий, що вони вирішили розпустити тамтешню ЖЗМ. «Для нас абсолютно неприйнятні методи і дії СДПУ(о)», — заявила на прес-конференції Оксана Марченко, яка очолювала обласний осередок. До речі, подейкують, що лідерові партії Валентині Довженко, яка є близькою подругою Людмили Кучми, обіцяли місце у першій п'ятірці «трояндової» політсили.

Украй рідко до Києва приїжджають на гастролі театри з обласних центрів. Приємною традицією може похвалитися Закарпатський український музично-драматичний театр, який щороку показує свій набуток у столиці. Цього разу закарпатці п'ятиденні гастролі розпочали нашумілою прем'єрою — виставою «Калігула: народження міфа» за п'єсою Альберта Камю. Молодий режисер Андрій Шараскін вдався до сміливих експериментів. Досить сказати, що дія вистави відбувається... у басейні з водою.

«Кірпоманія» — саме так можна назвати тенденцію до перейменування всього, що було пов'язане з покійним екс-міністром транспорту. Менш як за рік до річниці самовбивства (принаймні так вважає прокуратура) одного з найбільших корупціонерів часів Кучми (а так вважає вже громадська думка) на честь Георгія Кірпи назвали його партію (тепер це партія «Відродження» ім. Г. Кірпи), а в Ужгороді — цілий майдан.

Приблизно двічі на тиждень iз різних куточків України надходять неприємні звістки, які повідомляють, що така-то рада відмовилася позбавити такого-от депутата недоторканності, і той, прикриваючись щитом змін, котрі нещодавно було внесено до закону про статус місцевих «депів», продовжує насолоджуватись свіжим осіннім повітрям. Тенденція до того, що депутати не хочуть «здавати» «своїх», міцнішає. Нещодавно вона ледве не повторилася на Закарпатті — регіоні, який був одним із лідерів за кількістю порушень та сваволі на минулих виборах.