До України через джунглі

До України через джунглі

«Коли я вчився в Камбоджі, в школі мистецтв, мій учитель казав: «Усюди в житті є три шляхи, три правила, яких повинен дотримуватися. І тоді тобі відкриється шлях до успіху. Перше — краса, друге — доброта і третє — істина. Запам’ятай їх!» Ці святі заповіді стали дороговказом для Ук Дара Чана у його драматичному і незвичайному житті. Тепер він — громадянин України, мешкає зі своєю сім’єю в мальовничому містечку Березань на Київщині.

Адреналін командира Біляєва

Адреналін командира Біляєва

Щоразу, буваючи у Ромнах, колись у Окремому аварійно–рятувальному батальйоні МНС України, а тепер — Міжрегіональному центрі швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій, дивуюся змінам. Бо тут завжди є щось нове, відчувається постійний розвиток. Варто пригадати хоча б перших двох собак, які придбав загін і з яких почалася кінологічна служба роменських рятувальників. Минули лічені роки, і тут діє кінологічний центр, що вже здобув статус міжнародного. І так — щодо всього. Командир Сергій Біляєв не бачить варіантів: «Темп заданий — тільки вгору!»

Картини, написані вогнем

Картини, написані вогнем

Село Парутине було б нічим не примітним населеним пунктом, якби його не відтіняли дві такі «перлини», як давня Ольвія та знаменитий дім художників Бахтових, що розташувалися на березі Дніпро–Бузького лиману. І це поєднання моря, античності та експериментів у мистецтві створює свою, зовсім неземну, атмосферу.

Юшка від Сома

Юшка від Сома

26 березня була лікарня... «Ти ж не помирай! Де ми тебе хоронити будемо, як такі морози вдарили?» — якось жартували ми. Він любив жарти, а тоді й подумати не могли, що все це здійсниться. Він підписав згоду на операцію, а на середині її серце зупинилося. Його ще підтримували як могли, казали купувати уколи. Ми купили. Сказали: їхати додому. Ми поїхали. Потім пролунав дзвінок. Його не стало. Ми не могли повірити і зараз не можемо. Це так, наче була частина життя, а тепер не стало. Залишилася пустка.

«Без патріотизму не буде нічого»

«Без патріотизму не буде нічого»

Миколу Подрезана можна охарактеризувати одним словом — одержимий. Після аварії, яка в розквіті сил прикувала його до інвалідного візка, він ось уже 22–й рік намагається довести державі та таким, як сам (а ще більше — здоровим співгромадянам), що інвалідність — не підстава ставити на собі хрест. Його життєве кредо: якщо в людини не атрофовані почуття власної гідності й гордість, вона зобов’язана навчитися справлятися з викликами, які ставить життя. Або принаймні докласти для їх вирішення максимум зусиль.

Останні два роки Микола Подрезан разом із дружиною, лікарем–реабілітологом Наталею Грязновою, займаються масштабним проектом під назвою «Планета Земля — погляд з інвалідного візка» — за 4 роки вони планують об’їхати з олімпійським смолоскипом 35 міст світу, які в 2004 році приймали першу в історії Всесвітню олімпійську естафету. Своє 60–річчя 15 червня він також зустріне в літаку — по дорозі у Норвегію...

На кону — остання чарка

На кону — остання чарка

Перший підпис під присягою відречення від алкоголю 16 листопада 2011 року в залуквицькій «Золотій книзі тверезості» поставив тутешній парафіяльний священик отець Василь. Відтоді коло непитущих односельців за півтора року розширилося до 94 осіб. Кожен із них добровільно визначав собі термін, упродовж якого — «ні краплі в рот». Більшість «відреченців» для проб­ного тесту зазвичай встановлювали собі короткочасні табу — від одного до трьох місяців. Стійкіші відмовляються від алкоголю на рік. Троє залуківчан — Юлія Медвідь (на час відречення їй виповнилося 75 років), Анна Ковальчук (46 років) та Петро Ткачівський (40 років) — розпрощалися з чаркою довічно. «Вони не є залежними від алкоголю, але своєю жертвою прагнуть допомогти тим, хто заплутався в тенетах пияцтва», — пояснює о. Василь.

Всесвіт на вістрі голки

Всесвіт на вістрі голки

Біографія Людмили Огнєвої багата на географічні назви. Дівчина родом із Вінниччини, але сталося так, що доля закинула родину на Донбас. Після закінчення школи подалася «за компанію» з подругою поступати до технічного вишу в російський Воронеж. Згодом отримала розподілення на радіозавод десь за Уралом, потім викладала в Донецькiй політехніці та працювала в одному з конструкторських бюро «шахтарської столиці». Та й зараз ця немолода вже жінка невтомно подорожує Україною, а то й за її межами, пропагуючи унікальне народне мистецтво «живопису нитками», розкриваючи всім бажаючим його потаємний зміст.

За порогом холоду

За порогом холоду

Згадувати зимову холоднечу в спекотну днину, коли стовпчик термометра навіть у затінку «зависає» на позначках, близьких до + 30 за Цельсієм, не тільки не страшно, а й приємно. Хоча в Олексія Гуцуляка спогади про сніг і мороз зовсім інші, ніж у звичайної людини.

Один день народження

Один день народження

Людмила Трачук із села Града Кременецького району — унікальна мама, адже у неї підростають дві двійні. Дивовижно, але вони народжені одного дня — 12 жовтня, тільки з різницею в один рік. Окрім того, в Люди підростає старша донечка — п’ятирічна Юля. Так у свої 26 років жінка вже стала багатодітною матір’ю.

Майстер без... руки

Майстер без... руки

Навіть коли в тебе немає однієї руки, це не означає, що ти не можеш стати справжнім майстром, переконаний 77–річний мешканець села Довжанка Тернопільського району Станіслав Таравський. Через нещасний випадок чоловік залишився без правої ноги, кисті лівої руки, а права рука зазнала деформації. Станіслав Іванович — інвалід І–ї групи, що не завадило йому одружитися та звести власну хату. Більше того — Станіслав Таравський власноруч змайстрував трактор.