Картини, написані вогнем

Село Парутине було б нічим не примітним населеним пунктом, якби його не відтіняли дві такі «перлини», як давня Ольвія та знаменитий дім художників Бахтових, що розташувалися на березі Дніпро–Бузького лиману. І це поєднання моря, античності та експериментів у мистецтві створює свою, зовсім неземну, атмосферу.

Ойкумена Бахтових

...Я виїхала з сірого і дощового Миколаєва, а вже за годину перед моїми очима постав будинок майстра. Останній більше схожий на музей i творчу май­стерню. Кожен штрих тут настільки колоритний, що мимоволі замилуєшся. Якісь дрібнички, куплені на «блошиних» ринках Німеччини, вдало поєднуються з легкими меблями з бамбука, гравюрами і картинами самого майстра. Все тут наповнене світлом та особливою атмосферою. Особливо зворушливим є звичайне абрикосове дерево, яке росте... просто в передпокої будинку Бахтових.

— Коли ми тільки спланували наш будинок, це дерево мимоволі «вписалося» туди, — розповідає дружина майстра Тетяна Бахтова. — Ми не зважилися рубати ще молодий стовбур. Тому тривалий час абрикос розцвітав i плодоносив під дахом уже збудованого будинку. Пізніше, на жаль, дерево всохло, але й тоді ми не стали його рубати. Тепер це один iз нерукотворних символів нашого будинку.   

Серед «родзинок» знаменитого будинку Бахтових, що влітку пертворюється на справжній центр сучасного мистецтва, — так званий ступінчастий вівтар (храмовий майданчик). Час від часу він перетворюється на сцену для поетів і музикантів, які відвідують будинок Бахтових. 

Вражає уяву і майстерня Володимира Бахтова на верхньому поверсі будинку. З великих вікон видно зелень саду і блакитну гладь лиману. Тут усе надихає на творчість і спокійну фантазію.

— Ви не повірите, але свій перший будинок Володимир побудував на Кінбурнській косі (дерев’яний, на палях) і облицював звичайним очеретом, — iз посмішкою розповідає Тетяна Бахтова. — Тоді наш знаменитий миколаївський поет Володимир Пучков написав вірш «Очеретяна хатина». Це було наше перше «сімейне гніздечко». Ми прожили там майже 14 років. І ось уже двадцять років, як перебралися в Парутине. Тут у нас уже добротний, кам’яний будинок. Але про наш перший дім я іноді згадую з ностальгією і сумом...

Реконструкція за допомогою вогню

Після очерету Володимир Бахтов узявся за значно незвичайніший «будівельний» матеріал — вогонь. Процес, коли Володимир Бахтов малює свої геліографіті, заворожує. Ось людина з факелом на довгій жердині здійснює майже містичні помахи, і вогонь лише на мить «креслить» лінію у повітрі, яку звичайне людське око не сприймає. Однак усе це фіксує фотоапарат, що працює в спеціальному режимі. З часом розумієш, що це справжнє диво: над порожнім фундаментом із допомогою вогню «постають» iз руїн древні храми, будинки і колонади. Один помах факелом — і художник намалював вогненним пензлем ніс корабля, другий ледь помітний рух «вдихнув життя» у його щогли. Пізніше на комп’ютері проявляється повна картина.

— Факелом можна малювати так само, як олівцем або пензлем, — ділиться секретами Володимир Бахтов. — Унікальність цього методу в тому, що можна «відновити» зруйновані об’єкти в тривимірному просторі, а не на площині. Фактично я малюю вогнем навколо себе, тож виходять об’ємні картини.

Оскільки процес народження геліографіті відбувається тільки вночі, цей специфічний ритуал приваблює молодь. У літній сезон на розкопки в Ольвію з’їжджаються студенти з різних вузів. Для молоді дім Бахтових став уже справжньою творчою Меккою.

— Волонтери не тільки беруть участь у наших фотосесіях, а й допомагають малювати масштабні, складні геліографіті, — розповідає Тетяна Бахтова. — Ми даємо студентам факели, пояснюємо їм завдання, і вони залюбки допомагають.

Приміром, на міжнародному фестивалі в Бахчисараї біля Східних воріт печерного міста Чуфут–Кале подружжя Бахтових за допомогою волонтерів малювало караван–сарай. Це був величезний малюнок, розміром iз футбольне поле. А в Києві люди із задоволенням допомагали «відновлювати» за допомогою факелів крихкий силует Десятинної церкви.

— У рамках фестивалю «Фортмісія» на польсько–українському кордоні ми малювали гігантські геліографіті з повітряної кулі, — згадує Володимир Бахтов. — Перший проект називався «Піраміда». Я поставив перед собою завдання зробити «наживо» малюнок вогнем, який за розмірами був би більшим, ніж піраміда Хеопса. І мені це вдалося! Для цього ми піднялися на повітряній кулі на 20 метрів вище піраміди Хеопса. А от другий малюнок був вельми символічним. Його основною метою було показати примарність усіх існуючих у світі кордонів. Для цього ми підняли нашу повітряну кулю вище, ніж Ісаакіївський собор. А потім запустили на тросі спеціальну кулю з факелом, що була подібна до знаменитого маятника Фуко. Цей маятник за нашим задумом коливався в площині, яку йому диктує тяжіння Землі. За деякий час Земля повернулася на якісь метри разом iз кордоном, і таким чином ми показали відносність існування всіх кордонів на нашій планеті.

Ольвія — край загадок

Володимир Бахтов родом iз Луганщини, народився в сім’ї простого шахтаря. Ще юнаком вирішив їхати вчитися ближче до моря. В Одесі він зустрів свою долю — дівчину–художницю на ім’я Тетяна. Вiдтодi вони нерозлучні: гармонія в їхнiх почуттях багато в чому визначає ту гармонію, яка панує й у їхній творчості. Може, саме тому й оселилися в охоронній зоні древнього міста Ольвія, що в перекладі з давньогрецької означає «щаслива».

Можна сказати, що художники Тетяна та Володимир Бахтови — справжні духовні хранителі давньогрецького міста–поліса. Античній культурі Ольвії Володимир Бахтов присвятив кілька великих проектів: «Реконструкція простору», «Ойкумена», «Ольвійські містерії» і «Анімація Фідія».

— До нас у Парутине часто приїжджа­ють археологи на розкопки, але прикро усвідомлювати, що більша частина ольвійських скарбів дісталася «чорним археологам», — констатує Володимир Бахтов. — Адже саме в Ольвії збереглися зразки античного мистецтва, подібних яким немає в Україні. Тут є навіть джерело, якому вже дві тисячі років. Вода в ньому чиста й прозора досі.

Виявляється, свого часу Бахтови планували зробити в заповіднику справжнє місто майстрів. Був намір реконструювати приміщення, де були б лабораторії, лекторій, керамічна майстерня, де вчили б робили амфори. Це був цілий проект, але нічого з того не вийшло.

— Ми багато працювали в Ольвії з керамікою, землею, травами, робили ін­сталяції на руїнах і в некрополі, — каже Тетяна Бахтова. — Було бажання зробити ще більш масштабні реконструкції. Адже, як відомо, Ольвія збереглася, що називається, «в нульовому циклі» — на рівні фундаменту. Надземних будов там немає. Тому серія геліографіті дозволила б за допомогою вогняної техніки відтворити тривимірні зображення зруйнованих храмів і будинків. Однак далі цього справа не пішла. Як відомо, територія заповідника Ольвія перебуває у юрисдикції НАН України. Тому в обласному та міському відділах культури Миколаєва з прохолодою ставляться до «чужого» пам’ятника і відмовляються фінансувати які–небудь новаторські ідеї художників, пов’язані з Ольвією...

Свій серед чужих

Наразі Володимир Бахтов (через відсутність фінансування) практично не зайнятий роботою в Ольвії, зате великий проект запропонувало керівництво Білгород–Дністровської фортеці.

— Зараз я розробляю концепцію розвитку цього заповідника, — говорить Володимир Бахтов. — Це найбільша фортеця в Україні загальною площею в дев’ять гектарів. При цьому оборонні стіни збереглися просто чудово, а от внутрішні будівлі (там було ціле містечко) цілком зруйновані. Я вже зробив багато ескізів, але в цьому сезоні ми будемо реалізовувати перший невеликий музей iз матеріалами з античної Тіри. Там буде три моїх великих панно. Заради справедливості зазначу, що першим таким проектом був зал Ольвії у краєзнавчому музеї «Старофлотські казарми» в Миколаєві. Мрії про музей у самій Ольвії залишаються лише мріями...