Сьогодні, 19 січня, виповнюється 100 років від дня народження ідеолога українського націоналізму, голови Організації Українських Націоналістів (1968—1986 рр.), президента Антибільшовицького блоку народів Ярослава Стецька. Як відомо, тиждень тому Верховна Рада України навіть не включила до порядку денного проект постанови про відзначення цього ювілею на державному рівні, внесений депутатом фракції «Наша Україна — Народна самооборона» Володимиром В’язівським. Голова Конгресу Українських Націоналістів Степан Брацюнь назвав таке рішення парламентаріїв прикрим, упередженим і ганебним, що засвідчує політичну незрілість і байдужість до власної історії. Водночас він заявив, що КУН у будь–якому випадку проведе відповідні заходи в столиці України та на батьківщині Ярослава Стецька, у Тернополі.

На Тернопільщині сьогодні справді проводиться ціла низка ювілейних урочистостей, і причетний до них не лише КУН. Спеціальні розпорядження попередньо видали голова обласної ради та міський голова. Ними було, зокрема, рекомендовано вивісити державні прапори, провести тематичні уроки та лекції у навчальних закладах, організувати виставки, експозиції, виступи громадсько–політичних діячів та творчих колективів тощо. Особливо вшановуватимуть славетного земляка у Великому Глибочку Тернопільського району, де він насправді (а не як вказано у всіх офіційних біографіях) народився — заплановано відвідання музею, панахиду біля пам’ятника Стецьку та урочисту академію в школі його імені. Усе, здавалось би, чудово. Але, відвідавши село за два дні до знаменної дати, окрім цікавих історичних фактів, автор цих рядків привезла звідти і досить прикрі враження...

Це одне з найбільших свят у християнській церкві. Адже відзначається воно в пам’ять об’явлення Бога у трьох іпостасях, тобто Святої Трійці. Бог Син хрестився в ріці Йордані, Бог Отець мовив: «Це Син Мій улюблений», а Бог Дух Святий злинув над рікою у вигляді голуба. Свято ще зветься Водохреще або Йордан — на честь хрещення Ісуса, здійсненого Іваном Предтечею. Його називають Хрестителем, бо він першим запровадив обряд охрещення у водах Йордану. Іван Хреститель якось на питання фарисеїв: «Хто ти такий?» відповів: «Я голос того, що кличе в пустелі: «Рівняйте дорогу Господню». Христос був безгрішним і не потребував покаяння і хрещення, однак прийшов до Івана, бо так належало «виконати всяку правду». Цього дня Спаситель відкрито й привселюдно розпочав Своє служіння задля звільнення світу.

Скажіть, яка бюджетна інституція країни, звітуючи перед нами, платниками податків, про використані кошти, може не тільки задовольнити інтерес, а й принести нам у такий спосіб задоволення? Маємо унікальний випадок, коли на це бузувірське питання існує позитивна відповідь. Це Мінкультури та Держкомкіно, які вклали 16 млн. гривень у фільм Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Сучасна лірична балада, як класифікує фільм сам режисер, — захопливе, глибоке, тепле кіно, дуже українське і позанаціональне водночас. Відсьогодні стрічка робить крок у прокат. Утім широким цей крок не назвеш — продюсери зробили лише 10 копій, але обіцяють, що вітальну історію українського льотчика, котрий став вождем індіанського племені, за рік зможуть побачити чи не в кожному сільському клубі країни.

На державному науково–виробничому підприємстві «Цирконій», розташованому в Дніпродзержинську на Дніпропетровщині, дзвонять в усі дзвони: вже до весни про випуск унікальної продукції в Україні можна буде говорити тільки в минулому часі. Більше того, продукції стратегічної. Адже йдеться про виробництво цирконію. Для людини непосвяченої: цей елемент є унікальним сам по собі — маючи дуже низьке січення захоплення нейтронів, він фактично не заважає урану ділитися, тобто не знищує теплові нейтрони. Говорячи мовою доступнішою, така особливість дозволяє зводити до мінімуму втрати електричної енергії внаслідок ланцюгової реакції. До того ж цирконій є єдиним металом у природі, який дозволяє витримувати нейтронні та гамма–випромінення у касеті.

Як свідчить офіційна статистика, на сьогодні в Україні мешкають представники понад 130 національностей, що дозволяє вважати нашу країну поліетнічною. Проте за 20 років незалежності в Україні так і не було створено чіткої етнонаціональної політичної концепції, а також чіткої концепції мовної політики. Як наслідок, питання мови та міжетнічних відносин набувають політичного забарвлення, їх систематично використовують у спекулятивно–агітаційних цілях і перетворюють на фактор дестабілізації політичної ситуації в країні. На щастя, нашу країну оминули масштабні конфлікти на міжетнічному ґрунті, які сьогодні у світі не рідкість. Поки що оминули.

Цими днями вперше в історії незалежної України про проблеми державної політики щодо національних меншин говорили під куполом Верховної Ради. В парламентських слуханнях, присвячених цій непростій темі, взяли участь народні депутати, представники уряду та самих національних меншин.

Доволі жорсткі вимоги перед підлеглими поставив учора на засіданні розширеної колегії МВС очільник відомства Віталій Захарченко. Насамперед міністр пригрозив присутнім жорсткими покараннями «за прояв неповаги, непрофесіоналізм і хамство, недотримання професійної етики» у роботі з людьми. Глава МВС наголосив, що співробітники міліції не повинні намагатися позбутися людей, які звертаються до них із заявами, а навпаки, мають забезпечити стовідсоткову реєстрацію заяв громадян про злочини та правопорушення.

Такий вирок виголосили у Київському районному суді м. Полтави. Попри те що підсудний намагався видати свої дії за такі собі безневинні «жарти» нетверезого чоловіка, його засуджено до п’яти років «колючки» за двома статтями Кримінального кодексу, якi передбачають відповідальність за розбещення неповнолітніх i хуліганство.

Подружжя полтавських пенсіонерів поверталося додому на своєму автомобілі, коли неподалік їхньої домівки пролунав дзвінок мобільного телефону. Взяла його дружина водія й одразу почула... Навіть зараз вона стверджує, що той голос був дуже схожим на голос їхнього дорослого сина, лише говорив він тихо та фактично крізь сльози. Мовляв, на власній автівці тільки–но потрапив у серйозну аварію, ставши її призвідником, тож тепер йому загрожує в’язниця, але «відмазатися» від неї можна вагомою сумою грошей.