Чужі серед своїх

Як свідчить офіційна статистика, на сьогодні в Україні мешкають представники понад 130 національностей, що дозволяє вважати нашу країну поліетнічною. Проте за 20 років незалежності в Україні так і не було створено чіткої етнонаціональної політичної концепції, а також чіткої концепції мовної політики. Як наслідок, питання мови та міжетнічних відносин набувають політичного забарвлення, їх систематично використовують у спекулятивно–агітаційних цілях і перетворюють на фактор дестабілізації політичної ситуації в країні. На щастя, нашу країну оминули масштабні конфлікти на міжетнічному ґрунті, які сьогодні у світі не рідкість. Поки що оминули.

Цими днями вперше в історії незалежної України про проблеми державної політики щодо національних меншин говорили під куполом Верховної Ради. В парламентських слуханнях, присвячених цій непростій темі, взяли участь народні депутати, представники уряду та самих національних меншин.

Що роблять в українській владі українофоби та чорносотенці?

Україна є державою з високим рівнем толерантності, її законодавство в частині захисту прав етнічних меншин називають одним iз найдемократичніших в Європі. «Представники етнічних меншин в Україні займають належне, а інколи й домінуюче становище в бізнесі, банківській сфері, засобах масової інформації, а то й в управлінні державою. Тут можна називати достатньо прізвищ, починаючи з найвищих щаблів влади — і аж до органів місцевого самоврядування, — каже голова Української всесвітньої координаційної ради Михайло Ратушний. — Сприяння в забезпеченні прав етнічним меншинам в Україні призвело до того, що природне прагнення до забезпечення мовних, духовних і гуманітарних потреб української національної більшості доволі часто дискримінується і обмежується. Під приводом забезпечення прав етнічним меншинам дехто працює над утвердженням домінуючого становища лише однієї, а саме — російської — етнічної меншини, яка тепер, як і в часи царської Росії та Радянського Союзу, хоче залишати за собою провідні позиції у всіх сферах політичного, суспільного й ділового життя України». Михайло Ратушний додає, що особливо гостро питання проявів російського великодержавного шовінізму, українофобства, а то й відвертого чорносотенства проявляється зараз, коли у владі вільно почуваються сили, для яких політика подальшої деукраїнізації й денаціоналізації переважної більшості етнічних меншин є архіважливою. «Це гостро проявляється в царинах освіти, гуманітарної сфери, засобів масової інформації, а то й релігійній політиці. Вважаю, що одним із підсумків цих парламентських слухань має бути відставка з органів виконавчої влади тих «діячів», які відомі своєю українофобською й чорносотенною діяльністю», — каже пан Михайло. Ратушний запевнив представників національних меншин, що ті, хто хоче зробити сьогодні з українця «малороса» або «хохла», з однаковим презирством і зневагою ставляться й до них.

В Україні русифікували всі національні меншини

«Cвідченням безбережного антиукраїнського нахабства став день 31 грудня, який продовжився в новорічну ніч, коли я зі своєю родиною шукав українського телеканалу, — каже народний депутат, головний «просвітянин» країни Павло Мовчан. — Лише за 23–ю спробою знайшов пряму трансляцію зі столичного Майдану, на якому лунало моє рідне слово, слово, що споріднює всю українську людність, у якої новорічної ночі (і не лише!) відібрано право на свою пісню, свою молитву, свою співзвучність і відлунність із космосом... Навколо ж було все: галкіни–шмалкіни, пугачови–цекали, цьомкали–гейкали і «прочая» і «прочая». Навколо — прірва лютого біснування, «привид тупого, ситого вдоволення»...

Народний депутат додає: в Україні проживають 83 відсотки українців, росіян — менше 20 відсотків. Але якщо подивитися, якою мовою видається більшість книжок, газет, журналів, якою мовою «балакає» наше телебачення, яка церква домінує, то здається, що в Україні мешкають всуціль росіяни. Чому немає відповідного співвідношення в інформаційній, освітній, культурній сферах? «Агресивна меншість, яка за сприяння зовнішніх чинників узурпувала владу, намагається запевнити, що це природний історичний процес, унаслідок чого денаціоналізується не лише корінна нація, а й національні меншини. Продовжується формування «гомо совєтікуса», — вважає Павло Мовчан. В Україні русифікували не тільки самих українців, а й усі національні меншини!

«У Євросоюзі, де перебуває на заробітках майже 7 мільйонів наших співвітчизників, українці мають право на реалізацію своїх мовних, етнічних, культурних і духовних потреб, тоді як у Російській Федерації становище із забезпеченням прав і свобод українців, що гарантуються міжнародним правом, ратифікованим Росією, не просто ігноруються, а цілком дискримінуються», — наголосив Михайло Ратушний. За його словами, на території Російської Федерації на сьогоднішній день немає жодної повноцінної української школи, друкованого органу засобу масової інформації, церкви. До речі, російська меншина взагалі не виступала на парламентських слуханнях. Чи не тому, що цій меншині нема чого скаржитися на життя? В Україні вона почувається цілком комфортно!

Від українофобських тенденцій до ксенофобського комплексу — один крок

Павло Мовчан розповів, як недавно група депутатів здійснила паломництво на Святу землю. Звідти, окрім душевного світла, вони винесли ще одне враження: як із різних етнічних складових формується єдина єврейська нація, етногенез якої відбувається саме тепер. Відроджена мова, до якої вдавалися тисячі розсіяних по світу євреїв, слугує у цьому визначальним чинником.

«Політичні сегменти, які були включені за квотами Москви до фракції Партії регіонів, потрактовують наші національні устремління як «украинскую» болезнь русской нации», слово українська ще й досі беруть у лапки, процес нашого державотворення називають не інакше, як «движением украинского сепаратизма», а дійсною ідеологією визнають ідеологію «русского единства» і «русского мира». Вони делеговані якомога скоріше позбавити українську незалежність навіть її рудиментарних форм», — каже Павло Мовчан.

Від того, як вирiшуватимуться національно–етнічні проблеми в Україні, і передов­сім проблема сприяння розвитку української визначальної складової, залежатиме траєкторія розвитку України, темпи її економічного зростання, рівень соціальної і політичної стабільності та характер політичного режиму. Якщо і далі підігріватимуться українофобські тенденції, це неминуче призведе до формування потужного і стрімкого ксенофобського комплексу, який спричинить відповідну реакцію українців. Яку? Це ми вже проходили під час єврейських та польських погромів. І не доведи Боже нам знову вирішувати міжетнічні проблеми вогнем і мечем.

ЩО ДАЛІ?

За підсумками парламентських слухань їхні учасники винесли низку рекомендацій. Зокрема, розглянути питання щодо створення Державної служби у справах національностей та релігій як центрального органу виконавчої влади, розробити та ухвалити законопроекти «Про Концепцію державної етнополітики України» та «Про національні меншини України» (у новій редакції), унормувати в законодавстві України відповідальність за дії, які носять сепаратистський характер і призводять до міжрегіональних та міжетнічних конфліктів, посилити відповідальнiсть за розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та приниження національної честі і гідності. А також збудувати і відкрити в Києві Будинок національностей України, що стане центром культур національних меншин.

А ЯК У НИХ?

Європейський досвід забезпечення етнокультурних і політичних прав національних меншин передбачає, по–перше, право на офіційне існування і виведення відповідної етнічної групи із так званої «анонімності», по–друге, право на розвиток і використання здобутків власної культури та офіційне використання власної мови, по–третє, право на виховання та отримання освіти рідною мовою, по–четверте, забезпечення права на політичне представництво як на законодавчому рівні, так на рівні виконавчої влади, і надання етнічним меншинам права на автономію. В Україні певні елементи національно–культурної автономії забезпечені, але комплексного нормативного акта ще немає.

У Румунії, Словенії, Хорватії, де традиційно проживають чисельні національні меншини, запроваджено принцип квотного представництва в парламенті. В українському Законі «Про вибори народних депутатів» від 1998 року, коли вперше було впроваджено змішану систему, було передбачено, що при формуванні округів у місцях компактного проживання національних меншин, виборчі округи формуються таким чином, щоб території компактного проживання відповідних менших були включені до складу одного округу. В новому законі про вибори ці моменти відсутні.

На думку Михайла Ратушного, введення квотного принципу за етнічною ознакою під час виборів до українського парламенту не відповідатиме конституційній нормі. Адже громадяни України рівні перед Законом, незважаючи на їх національність, релігійну чи расову приналежність.