Цілком можливо, що за кілька років світ перестане асоціювати Ольгу Куриленко винятково з дівчиною Бонда: сьогодні вона задіяна у кількох проектах всесвітньо відомих режисерів, що дає їй надію вийти за рамки образу статичної красуні. Сміливо припускаю, що у майбутній біографії актриси буде глава, в якій описуватиметься, що змінити амплуа їй дозволила робота у фільмі дебютантки Міхаль Боганім «Земля забуття» (картина виходить на екрани кінотеатрів України 26 квітня): Ольга грає молоду жінку, яка не може забути про трагедію, що сталася в її житті під час вибуху на ЧАЕС. Актриса сама вийшла на проект маловідомої режисерки. «Від когось Ольга довідалася, що існує сценарій фільму про Чорнобиль, і зацікавилася ним, — розповідала в інтерв’ю «УМ» Міхаль. — Оскільки я знімала до цього документальне кіно, то мені не йшлося про те, щоб залучити до роботи над фільмом відомих акторів. Але коли зустрілася з Ольгою і поговорила з нею, то зрозуміла, що вона підходить на цю роль».

Незважаючи на те, що українка працює з такими великими, як Деніел Крейг, Терренс Малік, Том Круз, їй вдається залишатися «земною». «Особливі прикмети» цієї знаменитості: скромність, виваженість, працьовитість. Хоча, можливо, у майбутньому ми дізнаємося про недитячі інтриги, завдяки яким, а не лише екзотичній красі, Куриленко пробиралася на вершини Голлівуду, проте в інтерв’ю «УМ» Оля постала саме такою. За її словами, вона не по­требує «зіркової свити»: у неї немає менеджера, асистента, водія, публіциста. «Свою кінокар’єру я будую сама. Для простої поради мені достатньо мого асистента», — стверджує Куриленко.

Коли Міжнародний олімпійський комітет урізав фехтувальну програму Лондонських ігор, викинувши на узбіччя командні змагання із жіночої шаблі, в Україні дехто заплакав. Напевно, Жак Рогге і Ко вирішили, що Ользі Харлан, Олені Хомровій, Галині Пундик та Ользі Жовнір вистачить і одного олімпійського «золота». «Ми були в розпачі, коли дізналися про таке рішення МОК. Шкода, адже в нас сильна команда, та й вік чудовий», — із сумом в голосі ділиться з «УМ» емоціями олімпійська чемпіонка Пекіна–2008 Олена Хомрова. У наступному місяці їй буде 25. Повернення на олімпійські доріжки жіночих команд шаблісток очікується в 2016 році в Ріо–де–Жанейро, і, за словами Олени, дівчата горять бажанням виступити в Бразилії. А поки «підтримують форму» на чемпіонатах світу, щороку піднімаючись на п’єдестал пошани. Щоправда, «срібло» ЧС–2012, який відбувся минулих вихідних у Києві, наша збірна розцінює радше як поразку. Ще б пак, наша планка — «золота».

Голосиста колумбійка Шакіра вже, мабуть, стомилася колекціонувати свої титули, і не лише музичні. Як тільки Шакі не відзначали: і французьким орденом Культури і мистецтв, і званням «Людина року», а титулів на кшталт «Найкрасивіша жінка планети» в її колекції — хоч греблю гати. Тож той факт, що журнал Los Angeles Weekly назвав її найсексуальнішою представницею світу музики, 35–річну співачку навряд чи здивував. «Після перегляду відео на композицію She Wolf розумієш, що в житті перейдено певний сексуальний рубіж. І, на жаль, одночасно усвідомлюєш, що у твоєму житті ніколи не буде жінки з такою ж чистою тваринною сексуальністю, як Шакі», — розпинається редакція «Лос–Анджелеського тижневика». Втім сама Шакіра надає перевагу компліментам своєму доброму серцю (вона — відома благодійниця) чи таланту, а не зовнішності.

Землетрус у новозеландському місті Крайстчерч рік тому настільки пошкодив місцевий кафедральний собор, що відбудовувати його визнали неможливим. Тож влада міста, назва якого перекладається з англійської як «Церква Христова», вирішила звести поруч iз руїнами храму ХІХ століття новий, тимчасовий собор. Матеріалом для його спорудження стане насамперед... картон.

Дружина — чоловікові:

— Ти знову лежиш на дивані...

— Зате ти знаєш, де завжди мене можна знайти.

Через епідемію грипу, яка підкосила весь склад української збірної важкоатлетів, на чемпіонаті Європи в Анталії нашу державу представляв лише один штангіст — Сергій Тагіров. Представник Дніпродзержинська готувався до змагань не на олімпійській базі в Кончі–Заспі, де розгулявся вірус, тож зміг уникнути зарази. І в Анталії здобув «малу бронзу» в ривку.

Перед вівторковим матчем у Мюнхені з роздягальні «Реалу» поцупили амуніцію — шість пар бутс і кілька футболок. Причому три пари взуття належали зірковому Кріштіано Роналдо. Також недорахувалися своїх бутс Карім Бензема й Месут Озіл. Звісно, це не завадило гостям вийти на газон мюнхенської «Альянц–арени» й по–своєму помститися німецьким фанам.

Попри те, що стрибки на батуті в Україні не відносять до «елітних» видів спорту, вітчизняні батутисти періодично ви­грають медалі на олімпіадах та великих міжнародних турнірах. Щоправда, боротися за нагороди з представниками Азії зараз складно, однак на змаганнях континентального рівня наші «стрибучі гімнасти» демонструють свій високий рівень. На чолі збірної стоїть олімпійський чемпіон Афін–2004 Юрій Нікітін.

Мій рідний Харків не можна уявити без Сумської. На перший погляд — вулиця як вулиця, та є в ній своя особлива принада. Недаром же писав колись рвійний панфутурист–екструктор Нік Бажан Аркадієві Любченку: «Я вже встиг так занудьгувати за Харковом, що мені й вночі сниться, ніби я по Сумській ходжу. От іще де сірозелена нудьга, так це на цьому хуторці, що Києвом зветься». А ось «Вступна новела» романтика Миколи Хвильового. Її автор разом зі своїм добрим приятелем Юліаном Шполом іде по Сумській під справжньою тропічною зливою — розкішною, теплою, запашною: ­«...Юліан Шпол, автор комедії «Катина любов, або Будівельна пропаганда», мовчки ступає за мною. Весь він як мокре курча, і — дивно — з його капелюша тече чомусь синя вода. Драстуй, Юліане Шпол! Драстуй, запашне життя! Тисну вам руку».