Ситуація, знайома багатьом: у відповідальний момент не можемо згадати важливу інформацію — підводить пам’ять. А тут ще й рідні та друзі вказують на нашу забудькуватість. Переживаємо, дратуємось. Як наслідок — погіршується самопочуття, з’являється депресія. Але ж покращити пам’ять і навчитися продуктивно мислити можна. Треба лише додати трохи зусиль.

Якщо ви помітили, що у вас чи ваших близьких є проблеми з пам’яттю, не затягуйте з візитом до лікаря.

— Ви завжди можете звернутися до нас, — говорить провізор–фітотерапевт, косметолог, учениця відомого фітотерапевта Данила Зубицького, спадкоємиця технології та рецептури його ліків, керівник виробництва «Скарбниця народної медицини» Тетяна Ансович. — Ми пропонуємо цілу низку рослинних засобів для покращення роботи нервово–психічної системи, зокрема пам’яті.

Зустріч із цією людиною, без сумніву, можна вважати дарунком долі. Директор першого в світі Центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії, заслужений лікар України, професор, президент благодійного фонду, член Асоціації нейрохірургів України, Європейської, Всесвітньої асоціацій нейрохірургів та ендоваскулярних нейрорентгенологів Німеччини, генеральний директор Української спільноти ендоваскулярних нейрорентгенохірургів, лауреат загальнонаціональної програми «Людина року», присутній на сторінках виданого у США бібліографічного довідника «500 видатних лідерів світу»... Незважаючи на всі ці регалії, Віктор Іванович Щеглов залишається відкритим, справжнім та щирим. Він побував у багатьох куточках земної кулі, але понад усе закоханий у рідне село Новогригорівку, що на Херсонщині. Зробивши більше десяти тисяч найскладніших операцій на мозку, він посадив стільки ж дерев на рідній землі. До нього приїздять учитися світила медичної науки Японії, США, Європи, йому стоячи аплодують на медичних конгресах в усьому світі. Та Віктор Іванович — не лише визначний учений. Він — лікар від Бога.

Читав «Нацiю» Марiї Матiос. Коли дiйшов до «Одкровення», в якому баба Юстина розповiдає незнайомiй жiнцi, називаючи її дочкою, про пiдготовку до своєї смертi, наставляючи рiдних i знайомих: «Не плачте за мною нiколи», перед очима постала моя мати, що також наставляла свою дочку, вiдчуваючи «вели–и–ке дiло — смертечку нашу». Все життя прожила в селi. З десяти рокiв, до замiжжя, працювала в наймах у сiм’ї євреїв; не читала й не писала, пережила три вiйни i три голодомори; шестеро дiтей, я — п’ятий, найменший (1939 р. н.) помер вiд запалення легень навеснi 1941 року. Вмiла робити все, що вимагає сiльське життя. Була гостра на язик, знала безлiч прислiв’їв, прикмет, притч, молитв; лiкувала односельчан вiд пристрiту, переляку, наговорiв, волосу, бородавок, немочi. Працювала до останнього. Восени 1980 р. присiла ввечерi на причiлок (як завжди), так i померла — серце...

Уявiть собi таку ситуацiю: до вас прийшли гостi, ви їх привітно зустрiли й почастували найвишуканiшими стравами — i варене, i печене. А до шкварки ще й чарка. І раптом ви чуєте, що вашi гостi мекають, як ота коза з вiдомої казки, яка бiгла через мiсточок, вхопила кленовий листочок...

Прочитавши в «УМ» лист Володимира Мельника, кандидата фiзико–математичних наук, пiд назвою «Футбольне закулiсся за участю УЄФА i ФФУ», я вирiшив написати у вашу газету теж про своє бачення тих футбольних, закулiсних iнсинуацiй, якi не вгамовуються навколо футбольного життя, зокрема, київського «Динамо» i нашої нацiональної збiрної вiдтодi, як iз виру спортивного життя вiдiйшов не те що легендарний, а дiйсний член Академiї футбольних наук, тренер Валерiй Лобановський.

У своїх антиісторичних книжках «Міфи про Росію» професор ІМВ, депутат Держ­думи РФ В. Мединський намагається показати її як ідеал «русского міра».

Усупереч історикам (у тому числі й російським) вiн пише, що Росія нікого не завойовувала. «При розширенні Московського царства на схід тамтешні народи, як правило, добровільно входили до складу Росії». Навіть монархічний історик М. Карамзін стверджує, що Іван ІV завойовував народи: «Докази справ жахливих лежали в книгосховищах, а народ протягом віків бачив Казань, Астрахань, Сибір як живі монументи царя–завойовника».

«Красуня і чудовисько» — це перша асоціація, що спадає на думку при погляді на бразильську супермодель Ізабелі Фонтану та її нареченого Роана, сина легендарного засновника стилю регі Боба Марлі. 28–річна Ізабелі — одна з найкрасивіших жінок світу, витончена, як статуетка. Роан, який завтра відзначатиме 40–річний ювілей, — нижчий за неї на півголови бородатий растаман із пузцем. Проте, попри зовнішню несхожість, разом ці двоє щасливі. Настільки, що збираються одружитися. Хоча обоє мають за плечима досвід невдалих шлюбів і аж дев’ятьох дітей на двох.