1172 метрів та ще 97 сантиметрів має в довжину найдовша у світі піца, яку спекли минулих вихідних в італійському місті Масса, регіон Тоскана. Для приготування гігантської страви, яку розклали вздовж набережної Лігурійського моря, використали дві тонни борошна, кілька сотень кілограмів сиру моцарела, 30 кг базиліку та десятки відер томатного соусу. Приготуванням піци–гіганта займалися впродовж 24 годин півсотні місцевих піцайоло. Не дивно, що такий витвір внесли в Книгу рекордів Гіннесса.

Дзвінок у двері.

— Я ваш сусід знизу. Мені набридли крики вашої дружини щоночі: «Давай, Коля, ще!» Можна це якось тихіше робити?!

— Так, але мене звуть Вітя і я ночами працюю.

Литва, здається, наче створена для відвідин на довгі вихідні — не дуже далеко, ходять прямі автобуси з Києва, та й узагалі гостинний Вільнюс — прекрасне місто. І до болю нагадує Львів: вузенькі, переплетені у вигадливе мереживо вулички, сувенірні ятки, гарненькі будиночки (подекуди реставровані до лиску, подекуди ледь стоять), шпилі храмових споруд різноманітних конфесій, кава і пиво. Тільки більше зелені. Тільки ще є річка. Всі кажуть: везти з Литви треба бурштин і текстиль. А я кажу: везіть вовняні шкарпетки з оленями, особливий місцевий сир і пиво маленьких броварень. А ще — рецепти традиційних страв.

Серед корисних і смачних знахідок літа на одному з перших місць — спаржева квасоля. Якщо вона не виросла на вашому городі, купуйте у господинь на ринках: за півкіло треба віддати 7–8 гривень. І вже практично маєте додаток до супу, дієтичний салат чи гарнір. До речі, спаржева квасоля є різних сортів, жовтого ко­льору, зеленого, темно–фіолетового, вузька і ширша. У зовсім молодих стручках немає з боків «ниточок», але старіють вони буквально за день–два — і в роті може опинитися неапетитна складова. Дуже просто позбавитися від неї, якщо знімати, коли перебираєш стручки. Ще одна хитрість — порізати стручки на невеликі шматки, тоді «нитки» не відчутні.

Ніяк не складеться український фоторинок. Начебто вже давно перестали бути дивиною фотовернісажі, Київська фотобієнале за кілька років утвердилася серед найочікуваніших мистецьких подій, повно народу на щорічних фотоярмарках, навіть кілька цікавих спеціальних журналів виходить. Але на всіх цих ринкових чинниках лежить тінь минущості — немає «вічного» стрижня. На розвинутих фоторинках світу цементуючою основою є фотокнижки. На бенефіс кожної і працює уся згадана інфраструктура.

Закриваючи кінофестиваль в Одесі, президент ОМКФ Вікторія Тігіпко оголосила дату проведення наступного фесту — 12—20 липня 2013 року. За цим оголошенням — не лише впевненість пані Вікторії у тому, що фінансові та інші зорі над її дітищем вибудують сприятливу комбінацію, а й цілком прагматичний підхід до справи. Адже такі форуми потрібно готувати щонайменше рік і, проводячи перемовини із майбутніми гостями та дистриб’юторами, краще зразу орієнтувати їх на конкретну дату. За цей час не зайве також проаналізувати накладки й прорахунки цьогорічного кіносвята одеського розливу, «палиці», що якимось дивним чином опинялися у колесах фесту. Бо, як показала практика, навіть цілком пристойний бюджет — а на ОМК він, подейкують, становив три з половиною мільйони євро — не гарантує, наприклад, того, що всі гості дотримуватимуться програми фестивалю і своїх зобов’язань перед ним...

Олександр Чебан — турист зі стажем. Він уже відвідав 50 країн та понад 300 міст у різних куточках світу. Позавчора, наприклад, був у Більбао, в Країні Басків. Подорожі організовує самостійно, жодного разу не користувався послугами туристичних фірм.

33–річний мандрівник із фотоапаратом на шиї добре знає, як влаштувати собі незабутній тур за невеликі гроші та короткий час.

За фахом він дитячий лікар. Працює в лікарні «Охматдит» у відділенні дитячої реанімації та в царині клінічних випробувань нових фармпрепаратів. Мандри — Сашкове хобі зі студентських років, яке вже почало приносити прибуток (через розміщення реклами на сайті). Про найяскравіші моменти подорожей Олександр охоче розповідає у своєму блозі в «Живому журналі» та при особистих зустрічах. Багато людей, ознайомившись із порадами Чебана, також почали активно мандрувати.

На відміну від багатьох українських олімпійців, які, досягши чотири роки тому успіху в Пекіні, дозволили собі дещо розслабитися, «золота» команда шаблісток на чолі з Ольгою Харлан не спинялася в професійному зростанні. Рік у рік дівчата демонстрували відмінну форму, не залишаючи без своєї присутності жодного фіналу світової чи континентальної першості. Щоразу, коли Харлан, Хомрова, Пундик і Жовнір виходили на вирішальний двобій, доводилося шкодувати, що МОК виключив із програми лондонської Олімпіади жіночу командну шаблю.

Коли срібна медалістка Пекіна–2008 Ольга Коробка після річної перерви вирішила повернутися на поміст, її без зайвих пересторог зарахували до списку майбутніх медалістів лондонської Олімпіади. Свою силу важковаговичка з Чернігівщини підтвердила на чемпіонаті світу в Парижі, де зійшла на бронзову сходинку п’єдесталу. Тоді саме завдяки результату Ольги жіноча збірна України отримала максимальну кількість олімпійських ліцензій — чотири. Однак згодом Міжнародна федерація важкої атлетики повідомила, що в допінг–пробах Коробки знайдено заборонений препарат, і відлучила її від спорту на чотири роки.

Не важливо, в якому плавальному засобі сидять на Олімпіадах наші веслувальники — в байдарці, каное чи академічному човні. Вони майже завжди щось та й виграють. Останні стабільно високі здобутки наших «академісток» — жіночої четвірки парної — дають підстави сподіватися на найвищі олімпійські нагороди. Досвідчений екіпаж на чолі з Яною Дементьєвою та Анастасією Коженковою впродовж останніх чотирьох років неодноразово виграв чемпіонати Європи та етапи Кубка світу, став срібним призером минулого ЧС. Хоча, щоб не злякати птаху удачі, державний тренер Павло Мазуренко каже: «Прогнозів не даємо».