У найближчі десять років кількість жителів планети віком понад 60 років перевищить мільярд осіб. Такий прогноз наведено в оприлюдненому днями звіті Організації Об’єднаних Націй під назвою «Старіння у XXI столітті: тріумф і виклик». У звіті наголошується, що влада багатьох країн відверто недооцінює наслідки стрімкого старіння людства. За даними ООН, до 2050 року людей «за шістдесят» у світі буде більше, ніж дітей віком до 15 років. На сьогодні єдиною країною, де 30 відсотків населення становлять літні люди, є Японія. Однак до 2050 року в аналогічній демографічної ситуації, за прогнозом ООН, опиняться щонайменше 60 країн, зокрема Канада, Албанія, Китай.

Пряма чи опосередкована купівля голосів виборців — ганебна, але поширена практика. Хоча форми й засоби такого підкупу різняться від країни до країни. У більш розвинених електорат задобрюють, роздаючи значки, ручки, блокноти та іншу продукцію з символікою партії чи кандидата, частуючи громадян безкоштовними напоями та їжею під час мітингів тощо. У Польщі в період становлення демократії на початку 1990–х років охочі потрапити до Сейму роздавали виборцям пайки з ковбасою. Країна вже давно пішла вперед і кандидати більше до такого не опускаються, але термін «виборча ковбаса» міцно вкорінився в польському лексиконі. В Україні називною стала «виборча гречка». А от у Гондурасі учасники виборчої кампанії жваво роздають громадянам… дармові труни.

Про сучасне українське заробітчанство за кордоном написано чимало журналістських статей і знято не менше телерепортажів. Є непогана поезія наших трудівниць в Італії. Однак прозових творів на цю тему небагато. Напевно, у жодного серед мільйонів наших заробітчан ще не було часу сісти й написати книгу про труднощі і радощі «закордонного щастя». Виняток становить хіба Марина Левицька з відомою англійською «історією про трактори». Про слабке опрацювання теми закордонних заробітків у мистецтві вже давно говорив Юрій Андрухович. «Порожня ніша хорошого, якісного репортажу на ризикованому, неоднозначному матеріалі. Уже давно можна було б написати серію репортажів про наших нелегалів–заробітчан, скажімо, у Празі. Затесатися в їхнє середовище, ходити з ними, шукати роботу, жити в комуналках...», — казав письменник ще вісім років тому в одному з інтерв’ю. Тим часом за цю роботу беруться іноземці — представники «приймаючих народів».

Столиця України завжди була певним «барометром» усіх українських виборів. Явка виборців у Києві майже завжди збігається з явкою по всій Україні. Симпатії киян, як правило, відповідають (і водночас немалою мірою визначають) спрямованість парламентської більшості. То що ж відбувається на виборах у 13 київських округах на виборах–2012, коли половину Верховної Ради формуватимуть депутати–«мажоритарники»? По–перше, кількість бажаючих отримати мандат у Києві зашкалює, а по–друге...

Парадокс, але при тому, що столичний електорат є незмінним прихильником націонал–демократичних, патріотичних сил, може статися, що перемогу ледь не в усіх округах здобудуть кандидати, наближені до нинішньої влади. Причин для того ми знайшли три. По–перше, Партія регіонів робить ставку на самовисуванців, які переважно позиціонують себе як «незалежні», але насправді реалізують проект, очолюваний головою адміністрації Президента Сергієм Льовочкіним, що має на меті створення у ВР провладної більшості — можливо, навіть у 300 iз гаком голосів. Аби відвести підозри від цих «незалежних», ПР багато де ставить своїми офіційними кандидатами невідомих і непрохідних людей.

По–друге, опозиція, яка мала реальні шанси «взяти Київ», завела своїх «важковаговиків» до партійних списків, лишивши мажоритарні округи слабшим висуванцям. Слушним є зауваження, озвучене в коментарі «УМ» політологом Олександром Палієм: «У столиці ситуація дуже ризикована. Не висуваються сильні кандидати в тих округах, на які точно мітить влада, — наприклад, округ секретаря Київради Галини Гереги. Натомість іде робота провладних «гречкосіїв». Деякі з них взяли «нову моду» — нахабно називатися... «єдиними кандидатами від опозиції». Щоб іще більше заплутати виборця.

І третій момент: у той час, як провладні опоненти задобрюють бабусь продпайками, ремонтують під’їзди й ставлять дитячі майданчики, представники демократичних сил забирають голоси один у одного. Переважно конкуруватимуть люди Віталія Кличка та Об’єднаної опозиції, які так і не узгодили спільних кандидатів.

«УМ» проаналізувала претендентів на мандати по столичній «мажоритарці». У цьому номері — Лівобережна частина Києва.

У селищі Смолино поблизу Кіровограда з легкої руки Прем’єр–міністра Миколи Азарова з’явився камінь. Але не простий, а спеціальний — на місці побудови першого в Україні заводу з виробництва ядерного пального. Завод будують у межах спільного підприємства, контрольний пакет якого належить українському держконцерну «Ядерне пальне», а інші акції — паливній компанії «Росатоама» — «ТВЕЛ». Уже в 2015 році перша черга високотехнологічної споруди має запрацювати. Надії на проект наша влада покладає величезні: з одного боку, підприємство має забезпечити пальним вітчизняні АЕС, з іншого — продавати його на експорт, заробляючи при цьому непогані прибутки. Утiм експерти стверджують: уряд дивиться на своє дітище через рожеві окуляри.

Дбайливі господарі завжди хочуть знати, де перебуває, що робить, наскільки активно розмножується і чи не лізе в шкоду ввірена їм худоба. Народні обранці, стурбовані занадто повільним просуванням покращення, очевидно, також хочуть навести лад у державі. Тож днями ухвалили закон, згідно з яким усі дані про громадян України мають бути зібрані в одному місці (Єдиному державному демографічному реєстрі), причому цитуємо: «Порядок взаємодії між уповноваженими суб’єктами, вид і обсяг інформації, надання якої необхідне для ведення Реєстру, встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням уповноваженого органу». Тобто саме Кабмін визначатиме, які дані «уповноважені суб’єкти» збиратимуть про всіх нас.

«Судити про мої вчинки ще рано. Прийде час — і я ще напишу, в яких умовах мені доводилося самотньо боротися, працювати [на посаді Президента після отруєння]... Я практично кожен тиждень переносив операцію. Це операції під глибоким наркозом чотири–п’ять годин. Провели 26 операцій, і країна не знала про це. Не знали навіть близькі люди. Але я в понеділок мусив виходити на роботу, як нічого не трапилось», — розповів Президент 2005—2010 років Віктор Ющенко. Позавчора ввечері в ефірі Першого Національного каналу він відверто розповідав про минуле та ділився планами на майбутнє у програмі Савіка Шустера «Сам на сам».

Ющенко заявив, що п’ять років його правління були найкращі за рівнем демократії та свободи в Україні, і сьогодні «потрібно починати нову сторінку української демократії». «У найближчий час з української фальшивої політики відсепарується кілька сил, які були українськими кочубеями, «п’ятою колоною». Рубіконом у цьому сенсі будуть вибори — парламентські–2012 та президентські 2015 року — «це роки національного становлення», — вважає лідер «Нашої України».

Чим ближче до виборів, тим частіше у телевізорі з’являються ті, хто планує зайняти крісла у Верховній Раді. Кожен переконує, що він — найкращий. Утiм обирати лише за обіцянку, що тисяча євро — це реальна зарплата, а її половина, не менше 5 тисяч гривень, — така ж реальна пенсія, — не варто. Постійна присутність лідерів партій і «незалежних» кандидатів у телеефірі виборця має насторожити...