Максим Дудка, як і багато хлопчаків, змалку марив футболом. Навіть на городі, коли батькам допомагав копати картоплю, примудрявся забавлятися з м’ячем. Згодом і взагалі став на шлях до професійного футболу, пробував сили у знаному клубі «Дніпро–75», де готують зміну до «вищолігівської» команди. Коли ж побачив по телевізору неймовірні трюки з м’ячем, обрав новий напрям. Хоч і надалі грав у футбол, але вже з привнесенням чогось нового — насамперед у віртуозності. Аж доки остаточно не переключився на футбольний фрістайл, який тепер забирає у нього весь вільний час. Саме завдяки віртуозному жонглюванню м’ячем Дудка вперше виїхав за кордон, узявши участь у чемпіонаті світу серед фрістайлерів.

Цьогорічний «Золотий Лев» присвячений 125–річчю від дня народження видатного українського режисера Леся Курбаса. У рамках фестивалю відкрили пам’ятну дошку на вулиці імені Леся Курбаса.

Його критикують, але читають. Так можна визначити ставлення народу до бестселера Серія Мінаєва «ДухLess. Повість про несправжню людину». «Переливання із пустого в порожнє» — ось найпопулярніша реакція більшості книгоманів на «ДухLess». Власне, з комерційної точки зору, ситуація виглядає дуже навіть привабливо. Головне — резонанс, як казав один співаючий ректор, а яким він буде, позитивним чи навпаки, це вже справа десята. Люди ж, що думають про день завтрашній, мають талант теперішній резонанс перекарбувати на майбутню зацікавленість. Мовляв, книгу почитали, оцінили, закинули у довгу шухляду чи передали друзям, а як народ відгукнеться на переродження цієї історії в якомусь іншому жанрі? Наприклад, у кіно? Подумав режисер Роман Пригунов і взявся за екранізацію книги Мінаєва. До речі, не так давно на схожі ж запитання спробував відповісти режисер Віктор Гінзбург, причому використавши для цього схожий матеріал, але реакція критиків на його «Generation П» за Пєлєвіним була доволі стриманою.

Історiї про те, як лікар гоїв пацієнтові не ту ногу або під час операції забув ножиці в черевній порожнині, здаються нам або анекдотичними, або — навпаки — занадто страшними. Страх перед лікарськими помилками, напевно, має кожен потенційний пацієнт. На щастя, зазвичай ідеться про поодинокі випадки. До серйозних наслідків для здоров’я призводить ціла низка помилок і недоглядів. Хочете вірте, хочете — ні, але ми самі часто шкодимо власному здоров’ю, допускаючи медичнi помилки, яких легко уникнути.

За спостереженнями Валентини Панченко — лікаря­терапевта з тридцятирiчним досвідом, існує низка найпоширеніших помилок, які шкодять нашому здоров’ю. Десять із них пані Валентина назвала нашим читачам.

Лише вчора ми раділи останнім проблискам бабиного літа, а сьогодні з самого ранку за вікном сіє дощ, а рвучкий вітер шарпає одяг і підганяє у спину. Осіння прохолода зазвичай приносить із собою «шлейф» застудних недуг.

Комуністи утримували владу в СРСР більше сiмдесяти років, спираючись на два прості принципи: насиль­ство і брехня. Народ відобразив мудрість комуністичної епохи у відповідних афоризмах: «Ти — начальник, я — дурень», «Говори одне, а роби інше». Не дивно, що і сьогодні ці два принципи лежать в основі політичної діяльності комуністів.

Написати цей лист я надумав, коли прочитав у ЗМI: «Кличко — керований полiтик. Йому я навiть руки не подам — Лановий». У нiй Лановий таврує Кличка за те, що майже рiк Вiталiй користувався його професiйнiстю, а в прохiдну частину виборчого списку не включив. Наскiльки треба бути iнтелектуально убогим, щоб намагатися виторгувати мiсце у списку за рахунок своїх утопiчно–економiчних розробок, щодо реальностi яких, мабуть, сумнiвається i боксер... Та хiба такий тiльки Лановий? Проглянув газети, подивився телепередачi, почитав iнтернет — їх же тьма! Та всi чеснi, вболiвали за народ, а їх iгнорують... Вiдчуваю, що Кличко теж не ангел (пригрiв Геращенко, Гурвiца, Наливайченка, Кунiцина...), як полiтик — молодий, ще не розумiє: хто зрадив раз, зрадить i вдруге...

П’ятнадцять років тому телеглядачі побачили прем’єру першого вітчизняного серіалу «Роксолана». Історія української дівчини, яка стала дружиною султана, зацікавила багатьох більше, ніж бразильська просто Марія і герої американської «Санти–Барбари». Про перипетії зйомок серіалу, в якому головну роль зіграла Ольга Сумська, ми говоримо з Леонідом Мужуком, співавтором сценарію, екс–директором «Укртелефільму».

Уже на під’їзді до Торговиці видно, що тут ґаздують «не так, як у людей». Передусім кидаються у вічі ретельно оброблені поля. Це особливо помітно на тлі колишніх буйно забур’янених колгоспних угідь, що «прикрашають» узбіччя прикарпатських автодоріг. Може, подумалося, торгівчани якимось дивом зберегли трепетне ставлення до тутешніх чорноземів, як це було ще за часів народженого в їхньому селі письменника Леся Мартовича. Навіть затурканий селянин Семен Заколесник (оповідання «Ось поси моє») тоді твердо знав, що «Кождий кусник  — то золото, кождий ступінь землі».

І хоча при ближчому знайомстві з Торговицею цей ідеалізований міраж дещо розвіявся, та не зникла особлива аура села, в якому мешкають підприємливі люди, котрі знають, як і де заробити добру копійку.