Час для цього інтерв’ю лідер «Нашої України» Віктор Ющенко буквально «викроїв» між передвиборчими поїздками регіонами країни. За два останні місяці він побував у багатьох областях. Напередодні народного плебісциту 28 жовтня ми, звісно ж, говоримо про парламентські вибори, а також про те, якою має стати Україна після виборів. «Якщо я був для вас переконливим, не забудьте поставити галочку навпроти №14», — напівжартома агітує Віктор Андрійович наприкінці розмови. Я так само напівжартома зауважую, що номер «Нашої України» у бюлетені, помножений на два, дорівнює даті виборів — 28 жовтня. «Цей №14, думаю, випав «Нашій Україні» не випадково, — вже серйозніше зауважує Віктор Ющенко. — Ця цифра у мене чітко асоціюється зі святом Покрови, яке відзначили 14 жовтня. Бог усе бачить...»

У ніч iз суботи на неділю, тобто з 27 на 28 жовтня, в Україні буде скасовано дію «літнього» часу. Для цього о 4–й ранку ми маємо перевести стрілки годинників на годину назад. Не виключено, що цьогоріч ми жили за «літнім» часом востаннє. Станеться це за умови, якщо новообрана Верховна Рада схвалить законопроект «Про обчислення часу на території України».

Наслідуючи приклад російських виборів, Партія регіонів впровадила нововведення і в Україні: кожну з 34 тисяч виборчих дільниць облаштовували відеокамерами, підключеними до інтернету, — таким чином висвітлювати й робити більш прозорим перебіг виборчого процесу. Вигода цих «гаджетів» полягає нібито в тому, що вони передають сигнал із відеозображенням на сайт виборчої комісії, відтак спостерігати за подіями на дільниці може кожен охочий, хто має доступ до всесвітньої мережі. На це парламент — з ініціативи «Регіонів» — не пошкодував майже мільярда гривень. Питання, чи виправдані такі витрати? В Росії, наприклад, незважаючи на заяви «Єдиної Росії», що веб–камери «відсікли 99% порушень», Ліга виборців Росії констатувала, що відеокамери на багатьох дільницях не працювали або були спрямовані так, що неможливо розгледіти картинку. Тож незалежні експерти й опозиція в Україні переконані: вся ця затія — лише імітація чесних виборів, а також спосіб нагріти руки на освоєнні бюджетних коштів.

З юрисконсультом Національної спілки журналістів України, президентом Асоціації медіа–юристів Тетяною Котюжинською ми говоримо після проведення експертної конференції «Цензура в Україні: етичні та юридичні аспекти».

«Це особисте», — відповів Лео Каракс на прохання «УМ» описати найяскравішу емоцію, що вразила його нещодавно. Останній міф французького кіно, як романтично охрестила Каракса преса, він продовжує послідовно захищати свою приватну територію від посягань зовнішнього світу й не приховує, що виходить на побачення з ним у масках.

Лео Каракс — гість №1 на цьогорічній «Молодості», яка не балує нас сонмом кіновеличин, як минулого чи позаминулого року, тому приїзд французького режисера створює локальний ажіотаж, незважаючи на те, що це не перший його візит до Києва. Ще одна причина прицільної уваги до Каракса, яку насправді треба було поставити першою — українська прем’єра фільму «Священні мотори» (Holy Motors). Не дивно, майстер не звертався до повного метра останні 13 років. Нова режисерська робота схвилювала Каннський фестиваль і продовжує виконувати роль емоційного подразника у різних точках світу, куди Каракс приїздить представляти фільм. У Київ, який режисер запам’ятав як наймеланхолійніше місто у світі, він прибув 23 жовтня, відразу з московського фестивалю сучасного кіно «2–in–1».

Хоч до церемонії вручення премії Американської кіноакадемії ще залишається чотири місяці, «оскарівська» гонка вже привертає увагу кіноманів. Днями в готелі «Хілтон» у Беверлі Хіллз роздавали премії Hollywood Film Awards, а американські кінокритики неодноразово зазначали, що лауреати цієї нагороди мають підвищені шанси здобути «Оскар». Принаймні за останні дев’ять років «голлівудівці» здобули 32 «золотих чоловічки».

Днями у столиці Польщі презентували найвужчий будинок світу — саме таким титулом нагородили новозбудоване помешкання письменника Етгара Керета. Як повідомляє сайт Польського радіо, проект авторства Якуба Щенсного розташувався у варшавському районі Воля в щілині між двома звичайними будинками.

— Дівчино, як вас звати?

— Не важливо.

— Виглядаєте ви точно так само.

Структурний підхід в авторів усіх розглянутих нижче книжок, по суті, єдиний, адже чесно розповідають вони здебільшого про те, що самі знають, чули, пили і їіли на закуску. Або як їх після цього били і саджали за ґрати. Формально все дуже просто і не дуже академічно, хоч деякі з цих видань претендують на енциклопедичний статус.