Пересічних американців за їхню прямолінійність, простоту та легковірність інколи називають великими дітьми. Значна частина дорослого населення Америки вірить в існування вампірів, зомбі та будинків з привидами, як свідчать опитування громадської думки. Звичайно, це на руку велетенській індустрії, що виникла навколо традиції святкування Хелловіну, але, з іншого боку, забобонність співвітчизників дратує і турбує інтелектуалів та вчених. Один із них, фізик з університету Центральної Флориди Костас Ефтіміоу, перед святкуванням цьогорічного Хелловіну розгорнув справжній хрестовий похід проти нечисті, мета якого — просвітлення співвітчизників.

Двадцять років тому комуністичний генсек Чехословаччини Василь Біляк в інтерв'ю німецькому журналу «Шпігель» сказав фразу, яка згодом стала знаменитою: «Пиво для нас, чехів, є хлібом». Часопис iз тим інтерв'ю вийшов саме 28 жовтня, у річницю проголошення першої Чехословацької Республіки у 1918 році. І дійсно: тоді чеські корчми були наповнені ренегатами, які святкували заборонений ще День державності. Біляк чи не єдиний раз за свою сумнозвісну кар'єру мав рацію: корчма та пиво нерозривно зв'язані із чеським суспільством та його реноме.

Цьогорічною Нобелівською премією миру були відзначені професор-економіст з Бангладеш Мухаммед Юнус та заснований і очолюваний ним «Грамін Банк» - за піонерські зусилля з допомоги знедоленим піднятися з бідності завдяки мікрокредитам. Юнус у світовій пресi здобув прізвисько «банкір бідних».

Що їсть на сніданок Америка? Гадаю, це дещо перефразоване кіплінгівське запитання цікавить багатьох .

Почнемо недовгий перелік зі звичних кукурудзяних та інших злакових пластівців, вкритих цукровою глазур'ю чи без неї, залитих молоком (обов'язково знежиреним!) або соком. У нас називають ці пластівці іншомовним словом «мюслі».

Про такий весільний подарунок, мабуть, мріє кожна. Організовуючи кінні перегони на честь своєї майбутньої дружини Терези Саксонської-Хільдербургхаузької у жовтні 1810 року, баварський принц Людвіг точно хотів справити бучне свято, але ж чи міг він мріяти, що через якесь століття скачки розростуться до найвідомішого народного гуляння світу?

Правду кажучи, перше враження від Перу було жахливим. Уявіть собі: більше семи годин перельоту з Ньюарку (це в США) до аеропорту Ліми — модерного, як і всі міжнародні порти. Десять годин чекання подальшого одногодинного рейсу до аеропорту міста Куско. Далі — маленьким автобусом-таксі в «глибинку». Пейзажі за вікном: навкруги запиленої густим глиняним порохом дороги — руді, лисі гірські хребти.
Ось перше на нашій дорозі поселення з глиняними халупами, повз які уздовж вузенької вулиці виставлені столи-лави з сільським крамом: щойно забиті кури з лапами сторчма, ще паруюче м'ясо на кшталт воловини чи свинини, виставлених на шматочках сірої, запраної, тканини. (Це пізніше дізналася, що в Перу майже не вживають яловичини, йому адекватне м'ясо лами і її різновидності — альпаки, з їхнього ж молока роблять сири, бринзу). Повз цей «торговий ряд», ледве не зачіпаючи його бортом, посувається наш автобусик. Бідно зодягнені, маленькі на зріст засмаглі люди в пончо і без, великі зграї обідраних дітей, мов циганчата. Ось порпається у смітті бездомна чорна худа свиня. У мізках — перша паніка: «Боже милий! Куди і для чого я сюди забралась?..»
...І як потім під кінець подорожі була засоромлена моя нетерпелива, егоїстична совість. І скільки захоплюючих емоцій виливаю я тепер на бідні голови моїх друзів і незнайомців! Результат виявився абсолютно позитивним в усіх відношеннях — духовному, емоційному, інформаційному. І це я намагатимусь довести в цій неквапливій, як споконвічний образ життя інків, розповіді.

З німецьких краєвидів невдовзі можуть зникнути традиційні цвинтарі, а на їхньому місці з'являться так звані цвинтарні луги, або, як вони офіційно називаються, «Поля невідомих». Якщо збережеться теперішня «мода» на анонімні поховання, то це не виключено. В самому лише Берліні впродовж кількох найближчих 35 років цвинтарів мають перетворитися на луки.
Як же виглядають «модні» похорони по-німецьки? Після богослужіння працівники ритуальної служби виносять із каплиці урну з прахом померлої особи. Але за нею не йде траурна процесія. Рідні та близькі покійного залишаються в церкві та поминають його за кавою та тістечками. Працівники ритуальної служби закопують урну десь на цвинтарному лузі, старанно маскують місце поховання травою та дерном і прикривають його невеликим звичайним валуном. Існує й більш екстравагантніша форма поховання: урна з прахом закопується під корінням дерев, які ростуть на цвинтарному лузі. Тобто суть ідеї полягає в тому, щоб ніхто, окрім адміністрації такого модерного цвинтаря, не знав, де спочиває померла особа. На «Полі невідомих» височіє лише один великий монумент — саме він вказує на ритуальне призначення цього місця.

Чеське село Грушовани поблизу міста Хомутов перетворюється на своєрідну Мекку для німецьких поховальних служб. Усе більше німців вирушають у свій останній земний шлях до тутешнього сучасного крематорію.

Прем'єр-міністр Лівану Фауд Сініора повідомив, що впродовж трьох тижнів агресії Ізраїлю в його країнi загинули понад 900 ліванців та понад три тисячі цивільних мешканців країни отримали поранення. Понад третину жертв становлять діти молодшi 12 років. Чверть населення країни, тобто приблизно один мільйон осіб, змушена залишити свої домівки. У виданій 2 серпня спеціальній заяві спеціальний представник Генсека ООН iз воєнних конфліктів та захисту дітей Радхіка Кумарасвамі також звернула увагу на жахливу ситуацію дітей у цьому конфлікті.

Вони освічені, розумні, дипломатичні. Вони дуже різні за темпераментом, хитрощами вести переговори, але їх об'єднує одне — фах і посада. Всі ці жінки є міністрами закордонних справ. Автор цих рядків помітив, як багато жінок очолили зовнішньополітичні відомства своїх країн останнім часом, а впродовж нинішнього року процес фемінізації дипломатії пішов узагалі лавиноподібно. Важко сказати, чи це стала новітня тенденція, чи випадковий збіг. Незаперечним є лиш те, що жінки-дипломати справляють значно краще враження, ніж їхні колеги-чоловіки. «УМ» вирiшила провести заочний «конкурс краси» серед жінок-міністрів закордонних справ. Ось перша десятка «дипломатичних» красунь Європи та перша четвірка світу.