Моління з листочками коки

12.09.2006
Моління з листочками коки

Мачу Пікчу — наймістичніша точка Перу.

      Правду кажучи, перше враження від Перу було жахливим. Уявіть собі: більше семи годин перельоту з Ньюарку (це в США) до аеропорту Ліми — модерного, як і всі міжнародні порти. Десять годин чекання подальшого одногодинного рейсу до аеропорту міста Куско. Далі — маленьким автобусом-таксі в «глибинку». Пейзажі за вікном: навкруги запиленої густим глиняним порохом дороги — руді, лисі гірські хребти.

      Ось перше на нашій дорозі  поселення з глиняними халупами, повз які уздовж вузенької вулиці виставлені столи-лави з  сільським крамом: щойно забиті кури з лапами сторчма, ще паруюче м'ясо на кшталт воловини чи свинини, виставлених на шматочках сірої, запраної, тканини. (Це пізніше  дізналася, що в Перу майже не вживають яловичини,  йому адекватне м'ясо лами і її різновидності — альпаки, з їхнього ж молока роблять сири, бринзу). Повз цей «торговий ряд», ледве не зачіпаючи його бортом, посувається наш автобусик. Бідно зодягнені,  маленькі на зріст засмаглі люди  в пончо  і без, великі зграї обідраних дітей, мов циганчата. Ось порпається у смітті бездомна  чорна худа свиня. У  мізках — перша паніка: «Боже милий! Куди і для чого я сюди забралась?..»

      ...І як потім під  кінець подорожі була засоромлена моя нетерпелива, егоїстична совість.  І скільки захоплюючих емоцій виливаю я тепер на бідні голови моїх друзів і незнайомців! Результат виявився абсолютно позитивним в усіх відношеннях — духовному, емоційному, інформаційному. І це я намагатимусь довести в цій неквапливій, як споконвічний образ життя інків, розповіді.

 

Зупинка перша: Гостинний двір Willka Tika в Священній  долині

      Другого дня подорожі, звернувши з провінційно занедбаної дороги в  бічний завулок, метрів 150 iдемо пішки повз такі ж халупи й нарешті опиняємося перед новенькими лакованими дерев'яними ворітьми посеред кам'яного муру. На воротях надпис — «Віллка Тіка».  А далі — як у казці: відчиняються двері, і ти опиняєшся у раю. Всередині на кілька гектарів площі, обнесеної камінним муром, розкидані то тут, то там дерев'яні котеджі з фольклорним оздобленням. Кожен із них має назву місцевої квітки — поетично. Квітучі кущі, грядки з городиною, обсипані золотими кетягами плодів мандаринові дерева. А понад муром в усі чотири боки — рельєфи гір. Анди. Прозоре повітря. Дзвінка тиша. Гарячі промені сонця.  Нормально, адже ми приїхали 16 червня — літо! Забігаючи наперед: як же здивувалась більшість із нас, коли лише через пару днів дізнались, що приїхали ми серед... перуанської зими! А тому вдень — 20 градусів за Цельсієм, а вночі —  до нуля: зуб на зуб не попадає. Зима в цій місцевості означає: морозно свіжа ніч, гарячий день і засухи, опадів немає і краплі.

      А тим часом у фойє нас зустрічає усміхнена господиня цього двору — Карол Гюмс.  Двадцять років ця жінка витратила на те, щоб вивчити традиції і духовне життя нащадків інків, більшість яких проживають у гірських  районах Анд, —  їх сьогодні називають «кечва».

      Карол  написала про них книжку, що витримала три видання, за власний кошт і власними зусиллями створила оцей куточок, наповнений усіма духовними ознаками життя інків. Гостей «Віллка Тіки» Карол годує винятково вегетаріанською їжею, приготовленою з тутешніх продуктів, вирощених на своїх грядках.  В один із вечорів у нас в гостях побував шаман Беніто з двома асистентами і продемонстрував древній шаманський ритуал. Шаман справжній, не «для туриста». Щоб дістатися до вілли, він ішов з дому горами пішки три дні.

Давні традиції  інків

      Інки  з ХІІ століття населяли підніжжя та долини перуанського  довжелезного гірського ансамблю Анд. Саме інки створили одну із найрозвиненіших цивилізацій світу. Та зараз, коли під час розповіді Беніто в кімнаті медитації уже розклав свої аксесуари з листя коко і безлічі травок, для  переконаних матеріалістів і скептиків подаю спочатку інформацію не про досягнення їхньої цивилізації, а  про надбання  їхнього духовного життя —  традиції і вірування.

      Отож народи, що населяли Перу ще до інків, у час незалежного існування власне інків, а потім упродовж 500-рiчного панування колонізаторів-іспанців і по сьогодні, — язичники. Ні час, ні примус завойовників не змогли цю віру ні знищити, ні навіть послабити. Для  інків, їхніх нащадків — кечвів, богом є Матінка Земля (Пачамама), ця сама, по якій ходимо, яка конкретно дає нам життя — їжу, воду, повітря. І кожна громадська акція, родинна подія завжди починається з простої молитви-звернення до Пачамами із запевненням у любові до неї та проханням  «не забути рекомендувати мене Сонцю, щоб воно послало мені світло і здоров'я». Це перуанський щоденний «Отче наш». Богами є сонце, місяць, зорі. Сонце-чоловік і Місяць-жінка «народили» першу людину — інку.  Божественними також є всі гори, а на вершинах  панує Апукуна (гірський Бог). Уся природа, вважають тутешні люди, є живою, божественною, кожний її суб'єкт (каміння, ріки,озера, дерева, трави, квіти, тварини) теж є божественними і виконують певні функції в цьому гармонійному світі. А людина — часточка природи без усякої відмінної різниці.

      Тому сучасні інки повсякчас звертаються до природи, звіряючи з нею своє життя. Вони, наприклад, ніколи не будуть сіяти грядки у  час повного місяця, лише при молодому. Зате повний місяць найкраще лікує, і місцеві «гіллєри» (народні цілителі) мають найвищу енергетику саме при повному місяці. 

      Не в купіль, як у християн, а в землицю кладуть дитину, благословляючи її народження. Хворій людині дають пожувати разом з лікувальною травицею грудочку чистої землі з-під каменю — щоб увібрати оздоровчу силу Землі. Висновок один — кечва  живуть у  повній гармонії з живою природою, образити її —  це начебто піти проти бога. Карол Гюмес у своїй книжці наводить приклад, як помстилась природа несподіваним гірським обвалом з людськими жертвами, коли сучасний уряд Перу в 1997 році затіяв будівництво ГЕС на гірській річці Урубамба, біля самого підніжжя священної гори Мачу Пікчу.

Кока — це не лише кокаїн   

      Претенденти на звання головного шамана, окрім переданих у спадок утаємничених знань, йдуть для останнього екзамену на вершину гори, надовго усамітнюються, дочікуючись грому і блискавок:  уб'є — значить, недостойний.  Шамани, народні цілителі й сьогодні користуються тут лише  медичними рослинами чи ліками, виготовленими з них. Природна основа плюс уміння досягати матеріалізації думки (прохання, звернення до  енергії Матері Землі) — це не чаклунство, як може здатись на перший погляд. Древні традиції шаманів спрацьовують і сьогодні. І це тут доведено.

      Покинувши чарівну «Віллку Тіку», по дорозі до Мачу Пікчу ми відвідали руїну одного з храмів (темпел) інків у Священній долині. Місцевий гід Рузбельт, до речі, людина  з університетською освітою (спеціалізація — археологія і туризм), провів із нашою тургрупою давній шаманський ритуал.  Цей ритуал... входить в офіційну програму екскурсії. Саме там, на високій горі, в найбільш придатному для акумуляції енергії місці забудови храму, кожен звертався до Пачамами, і листя коки з написами побажань захоронили в маленькій загальній «могилі».  Коку, до слова, використовують у багатьох ритуалах, вона є найсвященнішою рослиною для інків. Відвари коки з іншими додатками, зокрема сечі, спеціального алкоголю тощо, вживають як мікстуру. «Аборигени»  жують листя коки, щоб підтримати сили  при підйомах, від голоду, спраги, втоми. І не вірте тим, хто ототожнює  слово «кока» з кокаїном.  У ньому лише один відсоток кокаїну і 17 інгридієнтів корисних  мінералів і вітамінів. Проте кока — це тільки одна частинка з тисяч лікувальних рослин, що ростуть у цій країні. Взагалі, рільництво інки вважали священним заняттям. І вони досягли високої культури рільництва з високотехнічною системою поливу і терасним методом. І це в умовах кам'янистого неродючого грунту. Тож і сьогодні на місцевому камінні родить 200 сортів картоплі, більше 20 сортів кукурудзи!

Мачу Пікчу — доколумбове місто

      І ось основна мета походу — стародавнє місто Мачу Пікчу — 3,5 тис. метрів над рівнем моря.  Внизу — урвище ріки Урумамба. Це найсвященніше місце в усіх Андах. Мачу Пікчу включено в список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Воно збереглось майже повністю і вражає містичною красою. Місто -таємниця, яку не судилось розгадати вже нікому і ніколи. Усе знищили іспанці-колонізатори: і столицю імперії інків — Куско (1532) і, здавалось,  неприступну фортецю в джунглях Вількабамба (1572 ). Все вивезли, розтрощили. Єдине місце, якого колонізатори не зуміли знайти ( інакше все було б зруйновано) — це Мачу Пікчу.

      Залишилось незаймане свідчення геніального будівельного мистецтва інків, які, не знаючи ні заліза, ні сталі, ні колеса, ні писемності, побудували із камінних величезних брил архітектурний шедевр, краса якого приголомшує. Ці брили вагою в кілька сот тонн підганялись без цементу чи будь- якої іншої зв'язуючої речовини так, що між ними не можна просунути лезо ножа чи бритви.  Всі споруди збереглись після землетрусів, які тут так часто бувають. А інки обробляли брили висотою понад 10 метрів та вагою від 100 і більше тон.

      Тут збереглись храми, житлові приміщення, тераси для вирощування сільськогосподарських  рослин, водопровід iз джерельною водою, склади, кам'яні акведуки, сонячний кам'яний  календар. І все тут загадка: хто збудував місто, коли, чому його добровільно залишили люди  (орієнтовно в 1530 році, а періодично жили з 1350 по 1530 рік). Науковці  припускають різне: це був або духовний центр, де навчались і практикувались високоосвічені люди, або релігійний центр, або резиденція верховного жреця- імператора — сина Сонця. Допускається, що місцезнаходження Мачу Пікчу знали лише втаємничені.

      Офіційно вважається, що відкрив це місто американський археолог, професор  Йельського університету  Гірам Бінгейм у 1911 році. А насправді його першим віднайшов місцевий селянин Лиссаррага ще на початку ХІХ століття, але приховував це, бо продавав  знайдені там скарби... Слава дісталась американцю, який ніби вивіз звідти багато всякого добра.

Куско — столиця імперії інків і найстаріше місто американського континенту

      Наступний наш крок — знайомство з містом Куско, другим  за розмірами в Перу з населенням 140 тис. Тут починаються або закінчуються всі туристські маршрути. Місто вважається історичною столицею всього американського континенту. А ЮНЕСКО визнав Куско пам'ятником культурного надбання всього людства.

      Місто розташоване у Священній долині (так називається долина  вздовж течії ріки Урумамба) між двома хребтами на висоті 3410 м над рівнем моря. Столицею імперії інків Куско (в перекладі — « пуп землі») було близько ста років. Стільки ж існувала імперія інків (1438—1533). На піку свого існування вона була найбільшою нацією на Землі ( 5—6 млн. населення, адже інки підкорили ще частини територій Колумбії,Чилі, Болівії, Еквадору, Аргентини). Повністю розгромили місто іспанці на чолі з Франціско Піссаро. До слова, про актуальнiсть ситуації: наймогутнішу на ті часи імперію повалили  жорстокі і жадібні в пошуках золота і срібла чужинці, маючи жалюгідних 200 воїнів і 27 коней. А все тому, що на той час роздирали країну міжусобні війни між двома братами, які сварились і боролись за владу. Тому довірливі жителі Куско сприйняли чужинців як друзів. Іспанці хотіли знести з лиця землі  культуру інків, знищити язичництво, мову кечви, силою насаджували католицизм. Багато чого вдалося. Наприклад, добудувати Куско як колоніальне іспанське місто з десятками католицьких соборів,  використовуючи матеріал фортець та інших унікальних споруд інків.

      Для  нащадків, для нас із вами, залишилися руїни фортеці Саксайуаман, що за півтора км від міста. Це ще одне чудо світу, до якого, як і на руїни Мачу Пікчу, не заростає народна стежина і теж дивує своєю фантастичною  будівельною майстерністю.  Археологічний комплекс на висоті 3500 м —  три зигзагоподібні стіни, збудовані без цементу з кам'яних глиб по 125—300 тонн, камінь «трон Інки», 21 збережений бастіон iз  4 вежами, кожна з яких могла розмістити всередині до 1000 воїнів. Тут храми і канали. Існує чи то правда, чи легенда , що один з останніх із 13 правителів інків захотів повторити мистецтво своїх попередників і притягнути з гори ще важчий камінь. Тягли його 20 тисяч людей, камінь зірвався і задушив 3000 людей.

      А в іншому місці — руїни, орієнтовно скажiмо, духовного центру, де здійснювалися ритуали принесення в жертву лам, де 500 років тому робили вже трепанацію черепа. Красномовний факт: у кожному храмі є триступеневі сходинки. Вони уособлюють три етичних правила інків: не бреши, не кради, не лінуйсь. У цілому навіть у Куско відчувалося, що це Перу, а не Іспанія. 

      Тому з усіх оглядів пропоную відвідати Перу. Принаймні його золоте кільце, яке ми пройшли за  8 днів (включно  з дорогою): Куско, Віллка Тіка, Мачу Пікчу, Ліма. А ще ж є джунглі,  кам'яна пустеля, схожа на Марс, озеро Тітікака зі штучно виготовленими з тростини плавучими островами, а також справжніми, але не зіпсованими електрикою, водопроводом, каналізацією та іншими надмірностями цивилізації. А ще — найглибші у світі каньйони, пустеля Наска із загадковими скульптурами, що схожi на витвір інопланетян...

 

ДОВІДКА «УМ»

      Республіка Перу розташована на західному березі Тихого океану Південної Америки. Її територія рівна Франції, Іспанії, Італії разом узятих. У межах її кордонів найбільша на Землі частина джунглів, найсухіша на Землі пустеля і другий у світі за висотою гірський хребет — Анди.  Із 34 існуючих на планеті природних зон 20 —  на території Перу. Тут бере початок найбільш багатоводна у світі ріка Амазонка. Флора поза межами джунглів бідна. Багато кактусів. Але тільки тут ростуть хінне дерево, кока і «чорне золото» — гевея, з якого роблять каучук. Фауна — багата. Тільки тут парить у небесах найбільший культовий птах — кондор, розмах крил якого сягає 4,5 метра. З унікальних тварин: шиншила з найдорожчим у світі хутром,  цістіті — найменша у світі мавпа розміром у 15 см і найбільша у світі змія — анаконда.

      Проживає в Перу 24 млн. населення , з них 7 млн. — у Лімі. До 50 відсотків населення — племена кечва. Державна мова — іспанська і кечва (усна).

  • Блакитне око лагуни

    В Уругваї щойно здали в експлуатацію міст, який проліг через дивовижно мальовничу лагуну Гарсон. Він з’єднує 25-тисячне місто Роча з 65-тисячним містом Мальдонадо на південно-східному узбережжі країни, які є столицями однойменних департаментів. >>

  • Оце так надуло

    Данія зміцнила своє світове лідерство у галузі використання вітрової енергетики: 42,1% від всієї виробленої в країні енергії походить з вітрових електростанцій. Тепер головною амбіцією Данії є повна відмова від видобутих із надр землі джерел енергії. «2015 рік був значно вітрянішим, ніж у середньому попередні роки. >>

  • Як умру, то передайте...

    Президент Польщі Анджей Дуда під час симпозіуму Польського товариства трансплантації підписав декларацію про наміри, згідно з якою у випадку смерті його органи будуть передані для трансплантації. До подібних дій голова польської держави також закликав інших поляків, повідомляє сайт Польського радіо. >>

  • Метро для валізи

    Відомо, що Швейцарія має найрозвиненішу в світі систему громадського транспорту. А тепер у цій альпійській країні хочуть створити ще й вантажне метро для приватних речей громадян, повідомила швейцарська інформагенція swissinfo.ch. Цю ідею вважають одним із найамбітніших інфраструктурних проектів, які будь-коли обговорювалися у Швейцарії. >>

  • Таємниця дев’ятої планети

    Вчені Каліфорнійського технологічного інституту Майкл Браун і Костянтин Батигін (виходець із Росії) навели докази існування гігантської планети на околицях Сонячної системи, маса якої перевищує земну приблизно в 10 разів, а період обертання навколо Сонця (планетний рік) становить приблизно 10-20 тисяч років, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>

  • Де лиш не ступить нога жінки

    Ще півстоліття тому ніхто і не подумав би, що жінки можуть брати участь у космічній програмі. Тоді на прохання однієї з американок надати їй можливість пройти тренувальний курс із підготовки космонавтів (чи астронавтів, як говорять у США), НАСА відповіла, що не має у своїх планах намірів набирати жінок. >>