До конкурсної програми Каннського кінофестивалю, який починається сьогодні, пробилася українська короткометражка «Крос» 29–річного режисера Марини Вроди. Власне, це копродукція України та Франції, і половину з бюджету стрічки (а загалом він склав лишень 3,5 тисячі євро) режисер виклала зі своєї кишені. Це третій випадок, коли українська стрічка проходить ретельний і часто вельми суб’єктивний каннський відбір.

Народжені в СРСР розрізняють два присмаки слова «суботник». Перший — молодий ентузіазм, весна, прибирання території навколо заводу, дому, школи, побілені дерева і заметені доріжки, пересмішки з колегами, потім поїдання бутербродів з лікарською ковбасою. Другий — зобов’язайлівка, додатковий робочий день, причому неоплачуваний.

У Росії нарешті офіційно оприлюднено документи про катастрофу 43–річної давнини, а саме — звіт урядової комісії про розслідування загибелі Юрія Гагаріна під час випробувального польоту на МІГ–15 у Володимирській області. «Висновки комісії: найбільш імовірна причина катастрофи — виконання різкого маневру для того, щоб уникнути зiткнення з кулею зонда. Або, що менш імовірно, — для запобігання входу у верхній край першого шару хмарності, — повідомив цієї суботи на прес–конференції в Москві Олександр Степанов, начальник департаменту із забезпечення діяльності архіва виробництва президента Російської Федерації. — Різкий маневр призвів до подальшого потрапляння літака в надкритичний режим польоту і падіння в умовах ускладненої метеорологічної ситуації».

Більшість міністрів українського уряду — мільйонери, вирахувала дослідницька інституція — Інститут Горшеніна, керівник департаменту якої, Ксенія Василенко, днями виступала з доповіддю у Брюсселі. В Європі це «один у своєму роді уряд, де більшість портфелів мають не професійні політики, а дуже багаті люди, які тримають зараз владу (в країні)», — цитує УНІАН пані Василенко.

«Я буду долго гнать велосипед, в густых лугах его остановлю, нарву цветов и подарю букет той девушке, которую люблю», — ця мила пісня на слова Андрія Рубцова в останні десятиліття Радянського Союзу була справжнім хітом. Ще були «Аеропорт», «Незнайомка». Весь СРСР підспівував хриплуватому Барикіну. Виконавець начебто не першого ешелону, але в пам’ять врізався міцно. Сьогодні є сумна нагода всім «народженим у СРСР» згадати цього співака — на Троєкурівському цвинтарі Москви ховатимуть Олександра Барикіна, який помер, не доживши до 60 років, від серцевого нападу.

Дата Міжнародного жіночого дня «устаканювалася» довго. Прийнято вважати, що в європейському масштабі день боротьби жінок за рівні права з чоловіками почали відзначати 8 березня 1911 року. Саме цю дату, запропоновану відомою соціалісткою та феміністкою Кларою Цеткін, було обрано на ІІ Міжнародній жіночій конференції, що проходила в Копенгагені у серпні 1910–го.

«Кролика у Китаї практично не їдять не тільки в «його» рік, а в принципі», — розповідає киянка Лариса Розумака. Лариса — програміст, але її найбiльшим захопленням є Схід, тож жінка тричі побувала власним коштом у Китаї. «Я спеціально цікавилася у тамтешніх гідів, у сім’ях, де жила, — веде далі Лариса. — Мені розповіли, що в рік, символом якого є та чи інша тварина, китайці намагаються не їсти чи не використовувати в побуті зроблене з цієї тварини. Наприклад, не користатися шкірами тигра чи корови в рік відповідно Тигра або Корови, не вживати страви зі змії у рік Змії тощо».

Навряд чи китайці, прадавній фантазії яких належить гороскоп, що називається нині східним, скажуть, що ми займаємося святотатством, смажачи кролика для саме такого новорічного столу. Це м’ясо не входить у коло смакових інтересів китайців. Отож вдягаймо фартушки — і на кухню. Тільки не переплутайте кроля з котом, пам’ятайте, що не лише східний календар, а й український базар зметикував, наскільки зовні подібні ці тваринки.

Опеньки вражають масовістю і стійкістю: як пощастить, то з одного пенька можна нарізати півкошика, і так — до заморозків. Приємно, що їх можна брати і в перші дні по приморозках — на відміну від інших грибів, опеньки, зальодянілі і крихкі, швидко відходять і смаку не втрачають. Отже, хто не встиг облизнутися на білі чи підберезовики — рушайте хоч на опеньки, це їхній час.

Парадоксально, але, попри масоване полювання виробників на нас із вами, залишається чимало страв, які їм не вдається майстерно відтворити навіть на японському заводському обладнанні. Серед неповторних — і консервовані огірочки. Прості люди скажуть, та, звісно, ясний перець, кожна господиня вкладає у страву душу, а на заводі що — потік, конвеєр, байдужа механіка. Але, заперечимо ми, побійтеся Бога, це що ж виходить: відкриваєш банку, а там душа куми з гілочкою хрону?! І все–таки, все–таки якась містика пенат і оберегів є, бо чому ж тоді вони такі навдивовижу смачні, ті домашні огірки!