Ще товсті, але вже не заможні

Ще товсті, але вже не заможні

Одразу ж вас утішу: товсті літературні журнали в Україні видаються, і їх кількість, за кількома винятками, майже не змінилася з часів радянських. Але відмінності поміж–тим–що–було і тим–що–маємо досить разючі. У часи минулі товсті літературні журнали виходили гіпернакладами. Це пояснювалося й ідеологічними установками, і, що важливо, особливою повагою пересічної радянської людини до друкованого слова. Немало важила й централізована система розповсюдження: журнал можна було купити в будь–якому кіоску (хтось ще це пам’ятає?) або ж отримати як доважок до якоїсь популярної газети (хочеш «Комсомолку» — передплачуй «Україну»). Літературні журнали у ті безінтернетні часи все ж насичували інформаційно голодних громадян (і не політикою й катастрофами, а вічними цінностями). Що вже говорити про момент слави товстого літературного журналу, який йому подарували перебудовні 80–ті і першонезалежні 90–ті? Заборонені, невідредаговані, повернуті вітчизняні класики (це був час «Одного дня...» Солженіцина, «Записок кирпатого Мефістофеля» Винниченка і «Рекреацій» Андруховича) й невідомі, шокуючі іноземні автори.

А тепер усе навпаки. Причини? Розширення інформаційних можливостей; ганебне становище українського книговидавництва; відсутність державного фінансування і мережі книгорозповсюдження.

Архієпископ Ігор: Багатоконфесійність сучасної України — не тягар, а дар Божий

Архієпископ Ігор: Багатоконфесійність сучасної України — не тягар, а дар Божий

Харків’яни знають і пам’ятають владику різним: опліч когось він стояв на харківському майдані на початку 1990–х, хтось впізнає його голос на радіо, помічає на всіх важливих культурних і громадських заходах міста. Моє знайомство з цією людиною розпочиналося з Харківського університету, де владика, кандидат філологічних наук, викладає курс давньої української літератури. Цьогоріч, 12 липня, у день пам’яті святих апостолів Петра і Павла, виповнюється 15 років архієрейської хіротонії (висвяти на єпископа) владики. До цієї дати з’явилася чергова книжка архієпископа Ігоря — збірка інтерв’ю за останні 10 років «Розмови на межі тисячоліть», презентована у Львові та Харкові.

Та, що слухає овації

Та, що слухає овації

Після першої режисерської роботи — Woyzeck за Георгом Бюхнером — харківський актор і режисер Олександр Ковшун поставив ще один екзистенційний твір — «Дівчину моєї мрії» відомого російського автора Микола Коляди (театральна назва — «Та, що слухає кроки»). Драматург не лише дозволив постановку (гонорар — 8 % від касового збору), а й одразу ж запросив колектив на свій театральний фестиваль до Єкатеринбурга. За два місяці праці твір Коляди з моновистави перетворився на мікс–екзистенцію, поєднану з філософією Семюеля Беккета.

Візитка без назви

Складно презентувати диск, який не має назви. Але так склалося, що перша серйозна CD–робота Харківської філармонії з’явилася без заголовка. На обкладинці — лише імена дириґента (художній керівник і директор філармонії Юрій Янко), виконавця і композиторів. Філармонія, її бізнесові партнери і студія звукозапису «НН» сподіваються, що за цим диском ітиме золота серія класики по–харківському.

Нещасливий діагноз

Чи є хоч одна українська сім’я, якої б не торкнулося це слово — «рак»? Воно промовляє до нас цифрами загрозливих статистик, плакатами–вказівками у гінекологічних кабінетах, брошурами–рекомендаціями ООН чи ВОЗу на майданах, соціальною рекламою на телебаченні, сповідями «зірок», які хочуть закликати–вберегти–пояснити, нічними дзвінками і непоправними втратами... Чому карта здоров’я українського суспільства загрозливо рясніє червоними прапорцями? Як протистояти цьому лиху? Про це «Україна молода» говорила із директором Інституту медичної радіології імені С. П. Григор’єва АМНУ, професором Миколою Пилипенком.

«Мертві півні» — це збірна України

«Мертві півні» — це збірна України

«Мертвий півень» зголосився на тур східними містами України. 20 червня «півні» після дуже довгої перерви концертували у Харкові. У повному складі: Роман Чайка, Юрко Чопик, Мар’ян Діртин (гітара), Олег «Джон» Сук (бас), Олексій Слободян (барабан). Потому були Дніпропетровськ і Одеса, 24 червня «півнів» чекали в Донецьку. 29 червня «Мертвий півень» на завершення заспівав у Києві.

Подарунків для туру «півні» приготували вдосталь. Всі, хто голосував на vydelka.com за кращі пісні «МП», отримали від гурту диск «Мертвий півень. Вибраний народом» із 13 хітами («Агов, мої маленькі чортенята», «Б’ютифул Карпати», «Гуцулка Ксеня, «Франсуа» та інші) та кліпом на «Холодно». Для тих же, хто звик до тандему «Мертвого півня» і Юрія Андруховича, — альбом «Кримінальні сонети». Це така книжечка–альбом із коміксовим дизайном хар­ків’янки Марічки Рубан. На диску п’ять ком­позицій — «Азарт», «Постріл», «Життєпис», «Ніжність», «Мафія»: кожну із них для порівняння продекламував спочатку Андрухович, а потім — по–своєму — заспівали «півні».

Харківська презентація починалася із запіз­ненням: ніхто й не підоз­рював, що вона збере таку нечисельну аудиторію. Напевне, харків’яни уже звикли бачити Міська на вулицях свого міста. Приїзд головного «бубабіста» теж не викликав ажіотажу. Андрухович не лише декламував, але й співав разом із Барбарою. Поки що «Кримінальні сонети» занадто нові й незвичні. Хітом може стати пісенька «Азарт» із милим рефреном «Ти в пику, ти в пику, ти в пику його вмаж! Дивись, яка паскедна в нього пика!». Як і обіцяли організатори музично–футбольної забави, Місько з Андруховичем періодично згадували про Євро–2008 і повідомляли рахунок чергового матчу.

Під кінець року «Мертвий півень» і Юрій Андрухович обіцяють наступну порцію подарунків. Має з’явитися щось «абсолютно–абсолютно нове» від «півнів», де не обійдеться без Сергія Жадана, оскільки його остання збірка «Марадона», за словами Барбари, «активно проситься в музику». Слід чекати також на диск із піснями гурту на слова Андруховича, розкиданими по різних збірках «Мертвого півня».

Молодь не зупинити

Молодь не зупинити

Живопис, графіка, скульптура, фотографія, відео, кіно, інсталяція, анімація, плакат, театр, література, музика... Жодних обмежень у часі і просторі. Експозиції змінюються кожні чотири дні. Брак виставкових приміщень подолано за допомогою андеґраундних підвальних кімнат. Сорок мистецьких проектів із Харкова, Києва, Одеси, Львова, Херсона, Дніпропетровська, а також Росії, Польщі, США, Білорусі. Цьогорічна бієнале Non Stop Media перевершила всі сподівання організаторів (Харківська міська художня галерея імені С. Васильківського), молодих учасників і чисельних відвідувачів. А головне — виробила у них звичку — ні дня без сучасного мистецтва!

Книжки і люди з вирваними сторінками

Книжки і люди з вирваними сторінками

Самвидавна література, торт «Урожай» із фотоплівками, таблетки–тексти для ковтання, ляльки з репродукціями картин, ікона Богородиці, вишита риб’ячою кісточкою на засланні, рукописні молитовники — такі експонати містить нова виставка Харківського літературного музею «Палімпсести»

Театр для людини, яка користується інтернетом і банкоматом

Театр для людини, яка користується інтернетом і банкоматом

Заповзятливим видавцям театральної періодики раджу: якщо вам не вистачає новин із життя українських театрів, про які говорять лише в дні чергових прем’єр, пишіть про театр «Арабески» — матеріалу вистачить, ну якщо не на щоденну газету, то на тижневик — точно. Шок, експеримент, сенсація, неподобство, блюзнірство, епатаж — про їхні спектаклі пишуть по-різному, але обов’язково гучно. Секрет успіху і несхожості — в сучасності й непомірній активності. Взяти хоча б останні півроку: презентація нової вистави «Радіошансон (Вісім історій про Юру Зойфера)», відродження книгарні «Шафа», участь у відбірковому конкурсі німецької бієнале «Нові вистави з Європи», створення Театру сорока дев’яти...

Поезія — це не драма

«УМ» уже повідомляла про можливу участь України в німецькій театральній бієнале «Нові вистави з Європи». Нагадаємо читачам, що кандидатури учасників пропонуються компетентними «патронами». Український театр «патронує» «бубабіст» Олександр Ірванець. Саме він порадив організаторам запросити на фест харківський театр «Арабески» з їхньою останньою виставою «Радіошансон (Вісім історій про Юру Зойфера)».