«Самотність і відчуття того, що ти нікому не потрібен, — найжахливіший різновид убогості», — казала Мати Тереза. Вона пояснювала, що голодних можна нагодувати, хворих — підлікувати, бездомних — десь поселити, але коли при цьому людину ніхто не любить, вона ні від чого не зазнає радості. «Найбільша хвороба нинішнього часу — не рак і не проказа, а байдужість до іншої людини», — писала засновниця хоспісів для вмираючих, шпиталів для хворих на СНІД і проказу, притулків для покинутих дітей; безстрашна помічниця жертвам збройних конфліктів і катастроф у «гарячих точках» планети.

Вона знала з власного досвіду, що таке бідність і війна: її заможний і успішний батько, борець за незалежність Албанії від Османської імперії, загинув під час повстання, коли дівчинці було 9 років; після того родину обсіли злидні. Знала, що таке хвороби: перенесла, зокрема, кілька інфарктів. Що таке відторгнення і наклепи. І що таке внутрішня боротьба. Понад сорок років вона допомагала злиденним, хворим і сиротам, отримала найвищі нагороди Індії, США, у 1979–му — Нобелівську премію Миру… І всі ці роки часто страждала від «мук пекельних без Бога». Завдяки цій душевній «темряві» Мати Тереза збагнула, як ведеться людям без відчуття Божої присутності. «Якщо коли–небудь стану святою, буду, напевно, «святою темряви», — казала вона. — Завжди буду залишати небо, щоб нести світло тим, хто живе в темряві на землі»...

Сьогодні разом із появою на небі молодого місяця починається священний місяць усіх мусульман — рамадан. Правовірним послідовникам ісламу в цей час приписано від світанку до заходу сонця не вживати їжу та питво, не курити, а також уникати сексу. Виняток роблять лише для тих, хто в дорозі, вагітних жінок, хворих тощо.

Декілька років тому точилася навколоцерковна полеміка, головним фігурантом якої був митрополит Одеський (УПЦ МП) Агафангел — кавалер совєтських орденів, депутат Верховної Ради України І скликання. Власне, гіперактивний діяч «русского православія» глибоко в проблеми не входив. Зате одеська вчителька Галина Могильницька у своїй книзі «Літос» так проникливо витлумачила слова, які вживає ієрарх, а також сенс фактів, які він замовчує, що вийшов класичний зразок релігійної полеміки початку XXI ст. Єдина перевага одеського ідеолога — його митра і засоби масової інформації. Якби чесно зважити те, що написав Агафангел, і те, що написала вчителька, то митрополитові треба було б тихо відійти «на покой». Але школа, з якої вийшов заслужений діяч «сергіянської» церкви, учила перемагати хай навіть методом лисиці, що прикинулася неживою.

Історичні трагедії, які пережив у недавній час єдиний народ Святої Русі, — це Божа кара. Так заявив московський патріарх Кирил, проповідуючи в Одесі, на урочистостях із нагоди його візиту. Мовляв, народ у революцію збунтувався проти Бога, поскидав хрести з церков, от за це й отримав належне покарання.

Патріарх Московський і всієї Русі Кирил приїхав до України не проповідувати християнство, а затягнути нас у «русскій мір». На це спрямовані й агітація пастви, і нагородження Януковича вищим церковним орденом. До речі, «богоугодний» Президент Янукович не перший кавалер в Україні: ще від Алексія ІІ одержав орден «безбожний» Петро Симоненко. Ясно, що головним тут є не прихильність до Бога, а прихильність до «русского міра».

Машину патріарха Кирила у середу, 28 липня, вантажать у вагон потяга номер 4 на Москву. Такий кадр зафіксував і виклав в інтернеті користувач ЖЖ holy–alexius. Сам патріарх полетів у Москву літаком, а поїздом відправив свою машину CADILLAC Escalade. Цензор.нет нагадує, що таке ж авто нещодавно з’явилося у володіннях міністра внутрішніх справ України Анатолія Могильова, і коштує воно понад мільйон гривень.

Тільки надто наївні співвітчизники можуть сприймати багатоденний візит Московського патріарха Кирила в Україну як винятково духовну місію. За фасадом: молитвами, богослужіннями, спілкуванням із віруючими, прихована справжня суть — утвердження володарювання в Україні. Саме тому ідеологи активного нав’язування українцям «цінностей» російської церкви, наслідуючи настанови творця «жовтневої революції», у першу чергу «захопили» засоби передачі інформації — ефіри українських державних теле– та радіокомпаній.

«Ето Кірілови?» — здивовано питав один офіціант іншого в кафе по вулиці Володимирській, задивившись на маніфестацію священиків та цивільних із синьо–жовтими прапорами й транспарантами. «Нє, ето ж наши!» — гуртом відповіли йому колега й клієнти.

Приїзд російського патріарха Кирила до України нагадав мені про те, що свого часу змусило мене перестати відвідувати очолювану ним церкву. Упродовж кількох років я у складі фольклорно–діалектологічних експедицій їздила в українські села Луганської та Ростовської областей. Ми, викладачі та студенти–філологи, спілкувались на різні теми з місцевими мешканцями й записували їхні розповіді на диктофон. У селі Волошине Міллерівського району Ростовської області на запитання «Чи тут люди ходять до церкви» жінки розповіли таке: «У церкву тепер іти — тільки гріха набираться. Треба ж душею відчувати, що це є таке — молитва!». «Волосся позлипалося в батюшки, і сам п’яний! — додала інша жінка. — І це часто–густо. Як зробить свою справу, каже: «І капусти дай, і всього!». І такого ж допускають!».

Цього року втретє відзначаємо свято Хрещення України–Русі 28 липня на державному рівні. Минулого року в цей день близько десяти тисяч киян і гостей міста після святкової Служби божої у кафедральному соборі Київської патріархії пройшли хресною ходою до пам’ятника Володимиру Великому, що над Дніпром. Нині у столиці також заплановано святкову хресну ходу. О 10–й ранку у Свято–Володимирському патріаршому соборі відбудеться урочисте богослужіння, яке очолить Патріарх Київський і всієї Русі–України Філарет. Після 12–ї учасники святкувань вирушать на Володимирську гірку.