Хрестини Києва

28.07.2010
Хрестини Києва

Віруючі різного віку завжди шанують Святителя Володимира. (Фото Івана ЛЮБИША–КІРДЕЯ.)

Цього року втретє відзначаємо свято Хрещення України–Русі 28 липня на державному рівні. Минулого року в цей день близько десяти тисяч киян і гостей міста після святкової Служби божої у кафедральному соборі Київської патріархії пройшли хресною ходою до пам’ятника Володимиру Великому, що над Дніпром. Нині у столиці також заплановано святкову хресну ходу. О 10–й ранку у Свято–Володимирському патріаршому соборі відбудеться урочисте богослужіння, яке очолить Патріарх Київський і всієї Русі–України Філарет. Після 12–ї учасники святкувань вирушать на Володимирську гірку.

За літописом, князь Володимир у 988 році зібрав киян для охрещення на річці Почайні. Охрестивши мешканців столиці, Володимир став надсилати святителів в усі кінці великої Київської дер­жави, де відтоді християнство стало державною релігією. Перекази свідчать, що князь Володимир невпізнанно змінився після прийняття єдинобожжя. «Ще ж, окрім ідолопоклонства, й інший гріх Володимир мав, що у хтивості плотській без утримання, немов у болоті, валявся, бо, як і давній Соломон, любив жінок дуже, і невситимий був до плотської хтивості, і мав багато жон, а ще більше — наложниць, і жив препаскудно в ідолопоклонському облудстві перебуваючи», — писав про князя Нестор–літописець. У «Житії святого Володимира» святитель Димитрій Ростовський описав, як цей видатний чоловік перемінився, став чинити добрі справи, «од яких всьому руському роду зробилося душеспасительна користь».

Справді, з прийняттям християнства на наших землях поширилася писемність, князі стали засновувати школи, бібліотеки, лікарні, ставали благодійниками й меценатами. «Немає сумніву, що через контакт із могутніми державами тогочасного світу, із найкращими осередками християнської культури Європи наш народ потужно й за дуже короткий час розвинув церковну структуру, чернецтво, місійну діяльність, освіту, політичний устрій і мистецтво, — наголошував у зверненні із нагоди річниці Хрещення Верховний архієпископ Української греко–католицької церкви кардинал Любомир Гузар. — Але важливішим понад усе було те, що за допомогою християнської релігії ми набули тих чеснот, які стали надійними підвалинами для успішної розбудови суспільного життя. Розуміння дару людського життя і його вартості загалом, почуття лагідності й доброти у ставленні до ближніх, любов до правди, пошана до справедливості, здатність стійко переносити труднощі, відсутність бажання панувати над іншими, побожність — усі ці риси стали важливими прикметами вдачі нашого народу, які майже незмінно збереглися аж до сьогодні».

Київська церква, яка існувала за часів Володимирового хрещення, її єдність — це мрія багатьох українських християн. Владика Любомир нагадує, що внутрішній поділ Київської церкви відбувся через невірство. «Ми допустили, щоб наші релігійні переконання, замість того щоб сприяти духовному зростанню, стали приводом до роз’єднання, — нагадує предстоятель УГКЦ. — Те, що мало б нас об’єднувати в одну родину дітей Божих і тим самим робити нас здатними долати внутрішні і зовнішні загрози — наша свята віра, — стало полем проти­стоянь, упереджень, недовіри, а подекуди й відкритої ворожості. Це наш гіркий досвід». За таких обставин народ стає «іграшкою у грі інтересів інших народів». Ліками, що зцілять кожного і народ уцілому, на думку блаженнійшого, є щорічний обряд відновлення хресних обітниць, зі щирим іспитом сумління. Такий обряд також став уже традиційним в Україні: сьогодні він відбудеться утретє в київському Патріаршому соборі УГКЦ та на всіх українських та закордонних парафіях церкви. Можливо, настане час, коли традиції двох гілок Київської церкви — святкова хресна хода і відновлення обітниць — об’єднаються. І засвідчать, що українські пастирі й народ таки шанують свого Хрестителя.

 

ВАРТО ЗНАТИ

Історики свідчать про появу християнства на території сучасної України у перші століття нової ери в пізньоантичних містах Північного Причорномор’я. Археологічні розкопки підтверджують існування церков на Причорномор’ї у ІІІ — IV ст. Найдавніші речі церковного вжитку знайдені в Херсонесі і Керчі. Наприкінці ІХ ст. у «руській землі» оформлюється церковна структура — митрополія, на чолі якої став болгарин Михаїл, який схилив київського князя Аскольда до прийняття християнства. За переказами, на могилі Аскольда мала бути збудована церква св. Миколи, що свідчило б, що він був християнином. У 882 р. новгородський князь Олег, використавши язичницьку опозицію, захоплює Київ. Наступник Олега на київському престолі Ігор (913—945 рр.) толерантно ставився до християнства. Є свідчення, що за князювання Ігоря в Києві діяла церква св. Іллі, і при укладанні договору з греками 944 р. частина його посольства присягала на Євангелії. Християнство ширилось в Україні також із Заходу, з Моравії, де місійну роботу провадили Кирило і Мефодій та їхні учні.

  • Повернення церкви

    До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>

  • Пристрасті навколо храмів

    На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>

  • Речники кривавого «миру»

    Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>

  • Таємний фронт

    Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>

  • Скарбниця мощей

    Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>

  • Після Пасхи — до єднання

    Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>