Львів. Центр міста. Гуркіт сповіщає про те, що вулицями пересувається військова техніка. У такий спосіб державне підприємство «Львівський бронетанковий завод» разом iз державним концерном «Укроборонпром» продемонструвало вітчизняні зразки броньованої бойової техніки «Дозор».
Свердловськ і Антрацит лідирують за кількістю фотографій з проукраїнськими написами, що прикрашають міста. Люди сміливіше виступають проти окупантів. Особливо пенсіонери. Не соромляться говорити українською. Відкрито ігнорують або хамлять «асвабадітєлям». Ополченці скаржаться в соцмережах на неприховане презирство і ненависть місцевих.
Передостанній вагон маріупольського потяга. На низький перон першими зістрибують розпашілі чоловіки в камуфляжі. Розминають руки-ноги, поклавши на асфальт рюкзаки. Спекотно. Втомлено перемовляються, передають одне-одному воду у пластикових пляшках. Не озираються довкола, не шукають поглядом зустрічаючих.
У селі Побєда Новоайдарського району Луганської області відкрилась каплиця Архістратига Михаїла. Її побудували на тому самому місці дислокації українських військ, яке було обстріляне на початку вересня 2014 року. Згоріло все, у тому числі й польова капличка, облаштована в одному з наметів 3-го батальйону територіальної оборони Львівщини. «Вижили» після обстрілу лише березовий хрест та вервички, що були рясно розкидані навколо...
Про лучанина Руслана Теліпського, який присвятив себе унікальній справі — документуванню світлин пам’ятників Тарасу Шевченку, встановлених в Україні та світі, «УМ» писала у квітні 2013 року в матеріалі «Сьогодні єдина постать, яка не роз’єднує націю, це Шевченко». Тоді ще ніщо не вказувало на те, що нашу країну чекає велика біда.
Ситуація довкола добровольчих батальйонів, гучні кримінальні справи та арешти викликають в українців почуття розгубленості. Для більшості з нас добровольці були і є героями, які у важку для країни хвилину не злякалися, не заховалися в тилу, а взяли до рук зброю й пішли захищати Батьківщину.
Керівник Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України Олександр Поронюк нещодавно повернувся зі сходу, де виконував обов’язки начальника прес-центру штабу АТО. За відмінну службу та бездоганну роботу в зоні проведення АТО йому було присвоєно звання полковника. Наша розмова розпочалась iще там, де посеред поля розташоване наметове містечко...
Війна, що триває на сході, змушує бійців шукати захисту не лише для тіла, а й для душі. Бо важко знайти відповіді на питання про сенс буття і всесвітню справедливість, коли на твоїх очах гинуть побратими. Таку нелегку місію беруть на себе капелани.
Відверта розмова з хлопцями з «Правого сектору» — річ нечаста. Вони нікому не довіряють, крім бойових побратимів, до яких і звертання особливе: друг Кіт, друг Смок, друг Звір... Та мені пощастило. Знайшлася в «ПС» людина, яка довіряє мені та якій довіряю я, він і познайомив мене зі своїм командиром — Віталієм Применком, колишнім (до поранення) комбатом 2-го батальйону ДУК «Правий сектор».
Після несподіваного внесення п’ятимільйонної застави за одного з підозрюваних у вбивстві Олеся Бузини, Дениса Поліщука, суди різко змінили тактику і почали приймати рішення, які надалі унеможливлювали б такий крок. Причому це в першу чергу торкнулося активістів, які проходять обвинуваченими в резонансних справах.
