Одразу після втечі Януковича настала ейфорія, й здавалося, що зло поборено. Але не всі учасники Революції гідності були такими наївними, як я... «Запалав» схід України. Згадалося інтерв’ю на Майдані, яке дав ще в червні 2014 року Юрій iз Дніпропетровська (начштабу «Правого сектору» по Київській областi) для майбутньої книги Валентини Розуменко «Майдан... Хто, якщо не я?!».
Не думав власник таксі, що цей бізнес «привезе» його прямісінько на нари. Тому так нахабно й діяв — таксуючи, викрадав авто в багатьох областях України.
Минулий тиждень став нещасливим для художнього керівника Волинського академічного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка Петра Ластівки. Невдоволення, що нуртувало майже десять літ у колективі театру після того, як його очолив цей режисер, вибухнуло праведним гнівом: на зборах колективу сказали своє «фе» худкерівнику й проголосували за його відставку 88 людей (12 проти і 3 утрималися).
Надія продовжує голодування, але п’є воду і чекає вироку. Російська влада не пустила до неї українських лікарів, не дозволила побачитись із мамою і сестрою, але їй не вдалося зламати її дух.
П’ятеро друзів зі Львова товаришують з дитинства. Без вагань кожен вирушив на київський Майдан. Без вагань юнаки кинулись на передову 20 лютого 2014-го. Дякувати Богові, усі вижили.
Коли наближалася небезпека на Майдані, Устим завжди вигукував: «Небо падає!». Хлопець був у Києві з листопада 2013-го, 30-го числа його побили. «Блакитна каска приносить мені удачу», — казав 19-річний юнак зі Збаража Тернопiльської області батькові, коли вдруге вирушив у Київ, щоб продовжувати боронити право України стати європейською країною.
Останні тижні Революції гідності стали справжнім терором правоохоронних органів проти мирного населення: спалені автомобілі, побиття, переслідування, викрадення, розстріли... Два роки тому події 18—20 лютого у Києві стали найбільш трагічними в історії незалежної України. Тоді прощалися з героями Небесної сотні...
...Тієї ночі, коли він замерзав у кабіні простреленого «Урала», зігріваючи останнім теплом свого тіла пораненого товариша, у Луцьку помирала його мама. Вона прокинулася серед ночі (хоча який той сон був тоді), серце теліпалося так, ніби ось-ось вискочить із грудей.
Якимось дивним чином диспут, що нещодавно проводився у стінах вінницького ДонНУ — «Деокупація. Повернення. Освіта», де педагоги, активісти, представники влади думали-гадали, що робити з освітою у випадку деокупації окремих районів Донецької та Луганської областей, як відновити вищі навчальні заклади на цій території та скільки для цього потрібно кадрових і фінансових ресурсів, збігся з напруженим очікуванням суспільством результатів рулетки: чи Президент і притиснутий ним парламент продадуть майбутнє
Лише патріотизм українців дозволяє їм усе ще балансувати між Заходом і Росією, і хоч якось відстоювати свої національні інтереси. Адже і нашим ворогам, і партнерам хочеться скоріше вирішити свої власні проблеми — схоже, за рахунок капітуляції України.
