Минулого четверга в історії новітнього українського кінематографа була зафіксована справжня — побільше б таких! — сенсація: у прокат вийшли відразу три вітчизняні фільми. А «сенсацією в сенсації» серед цієї трійці — «Вічне повернення» Кіри Муратової, «Параджанов» Олени Фетісової та Сержа Аведікяна, «Іван Сила» Віктора Андрієнка — стала, безумовно, стрічка пана Андрієнка.

Інвестиційний форум «Черкащина — територія співпраці», який зібрав майже шістсот учасників з різних країн, — не перша спроба місцевої влади залучити інвесторів до виробничих потужностей області.

Мистецько–концертний центр ім. Івана Козловського відкрили 9 червня цього року в рамках програми Першого міжнародного музичного фестивалю «О–ФЕСТ». І якщо тоді, у зв’язку із завершенням театрального сезону, обмежилися просто входинами, то тепер Оперета, творчим підрозділом якої є Центр імені Козловського, обіцяє, що цей майданчик заживе цікавим і активним творчим життям.

Якщо проаналізувати творчі плани столичних театрів на сезон 2013—2014 років, то можна дійти висновку, що у Молодого вони чи не найамбітніші. Кілька прем’єр, цікаві гастролери, яких на Прорізній прийматимуть уже цього місяця, спеціальні проекти, продиктовані календарем і не тільки, а також окремий фестиваль, що має відбутися у травні–червні наступного року.

Свій 75–й день народження маестро Мирослав Скорик відзначив ще влітку. Але масштабний фестиваль iз цієї нагоди організатори мудро припасли на осінь. Оскільки навіть на тлі інформаційно–подієвого культурного різноманіття Дням музики Мирослава Скорика, які триватимуть з 13 вересня по 13 жовтня, гарантована підвищена увага не лише професіоналів, а й меломанів різного рівня.

Пригадується, коли я йшла на своє перше інтерв’ю з Олександром Пономарьовим — а було це з п’ятнадцять років тому — ретельно штудіювала всю інформацію, яка була про співака в інтернеті. Бо тодішній прес–секретар співака Лариса дала зрозуміти, що до непідготовлених журналістів він ставиться дуже критично і, почувши запитання на кшталт «А в яких фестивалях ви брали участь?», може припинити інтерв’ю, розвернутися і піти. І якщо з роками Пономарьова не став у ­цьому питанні менш вимогливим, то своїм молодим колегам я можу лише поспівчувати. Адже цей час Олександр наповнив величезною кількістю подій, проектів, інформаційними приводами як творчого, так і особистого характеру.

Учора минуло сто років із дня смерті Лесі Українки. Приблизно стільки ж виповнилося і її легендарній «Лісовій пісні», яку Леся Українка написала в Грузії в 1911 році (кінцевий варіант драми–феєрії датований 1914 роком). «Писала я її дуже недовго, 10–12 днів, — розповідала авторка у листі до сестри Ольги, — і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій, але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам’яті»...

Підбиваючи невтішні підсумки виступу українців Ольги Діброви та Аркадія Войтюка на фестивалі у Юрмалі, можна озвучувати скільки завгодно пояснень цьому невтішному факту. Дехто наголошуватиме на тому, що сам конкурс уже втратив свій престиж і вагомість — кілька років тому від «Нової хвилі» дистанціювалася Примадонна, нині ж стосунки з фестивалем розірвав його співзасновник Раймонд Паулс, а один із завсідників «Хвилі», Філіп Кіркоров, на час фестивалю подався до Греції, — відповідно, результатом можна особливо не перейматися. Дехто звинувачуватиме в необ’єктивності суддів, які банально засудили наших Аркадія і Олю, а голосування через смс назве фарсом... Але всі численні доводи розбиваються вщент об два передостанні місця, які зайняли наші учасники, обійшовши лише представника Латвії. І поки Войтюк із Дібровою (яка, до речі, має кілька власних пояснень такого результату, серед яких і неможливість самій обирати репертуар та костюм для виступу, і ймовірна алергія члена журі Тото Кутуньйо на синій колір) осмислюють цей етап у своїй кар’єрі, українським продюсерам не зайве поміркувати над тим, наскільки конкурентними у світовому контексті є сьогодні молоді українські виконавці, наскільки вони професійні, креативні, справжні й кого, у разі чого, варто делегувати на наступну «Хвилю»...

Фестиваль короткометражних фільмів Wiz–Art у мистецькому просторі країни дебютував як однойменний фестиваль мистецтв 2008 року. З того часу, дещо переінакшивши назву, Wiz–Art є обов’язковим атрибутом літнього Львова. Цього року шостий фестиваль короткометражок зробив помітний маневр у бік масового глядача, увазі якого була запропонована серія спеціальних сеансів за межами центру Львова. Таким чином львівська периферія стала майданчиком для безкоштовного перегляду кіно від фестивалю Wiz–Art. Глядачі подивилися 20 короткометражних стрічок. Серед яких була і відома «Алкоголічка» Юлії Гонтарук, яка вже заявила про себе на кількох фестивалях, у тому числі — й на «Золотому абрикосі» в Єревані. Публіка «на районах» переглянула дві спеціально сформовані програми — «Вічно молоді» та «Помста підлітків».

Із точки зору звичайних українців, Греція ще донедавна справляла враження раю на Землі. Особливо для тих, хто не полінувався і дослідив відоме твердження про те, що «в Греції є все». Мінімальна зарплатня в майже вісімсот євро, соціальне забезпечення, а надто — п’ятнадцять «получок» на рік (окрім дванадцяти заробітних плат греки отримували ще три додаткові оклади — на Різдво, Пасху та літній відпочинок, причому не лише працюючі, а й пенсіонери...) І вся ця розкіш — у країні, яка завжди була бідною на корисні копалини й родючі землі, три чверті території якої — гори... Сьогодні, коли через фінансову кризу Греція балансує на межі банкрутства, а безробіття наближається до 30 відсотків, самим грекам ті благословенні часи здаються прекрасним минулим, яке навряд чи повернеться знову... Затягнувши паски і згадавши про практику опалення помешкання дровами — навіть у деяких домівках столиці! — тут усе ж таки намагаються шукати перспективу розвитку. Серед явних та прихованих резервів Греції був і залишається відпочинок на морі і туризм (яка ще країна може похвалитися тринадцятьма тисячами історичних пам’яток i настільки довжелезною береговою лінією?). Поряд із розкрученими Афінами, Халкідіками чи Родосом сьогодні тут пропонують туристам відкрити для себе не такі відомі, але не менш цікаві місця. Як Евбея, другий після Криту за величиною острів Греції.