Острівна Греція. Від стереотипів до нових вражень

24.07.2013
Острівна Греція. Від стереотипів до нових вражень

Із точки зору звичайних українців, Греція ще донедавна справляла враження раю на Землі. Особливо для тих, хто не полінувався і дослідив відоме твердження про те, що «в Греції є все». Мінімальна зарплатня в майже вісімсот євро, соціальне забезпечення, а надто — п’ятнадцять «получок» на рік (окрім дванадцяти заробітних плат греки отримували ще три додаткові оклади — на Різдво, Пасху та літній відпочинок, причому не лише працюючі, а й пенсіонери...) І вся ця розкіш — у країні, яка завжди була бідною на корисні копалини й родючі землі, три чверті території якої — гори... Сьогодні, коли через фінансову кризу Греція балансує на межі банкрутства, а безробіття наближається до 30 відсотків, самим грекам ті благословенні часи здаються прекрасним минулим, яке навряд чи повернеться знову... Затягнувши паски і згадавши про практику опалення помешкання дровами — навіть у деяких домівках столиці! — тут усе ж таки намагаються шукати перспективу розвитку. Серед явних та прихованих резервів Греції був і залишається відпочинок на морі і туризм (яка ще країна може похвалитися тринадцятьма тисячами історичних пам’яток i настільки довжелезною береговою лінією?). Поряд із розкрученими Афінами, Халкідіками чи Родосом сьогодні тут пропонують туристам відкрити для себе не такі відомі, але не менш цікаві місця. Як Евбея, другий після Криту за величиною острів Греції.

 

За маршрутом душевного комфорту

Островів у Греції — понад дві сотні. І це лише найбільших, дрібних клаптиків суші в Егейському, Середземному та інших морях, якими омивається країна, — ще більше. Спеціалізуючись, в основному, на внутрішньому туризмі, Евбея може задовольнити різні вимоги тих, хто приїздить сюди на уїк–енд чи й на довше, аби «перезавантажитися» після напружених трудових буднів. До столиці Греції з Евбеї — менше сотні кілометрів, а тому бажаючих «змінити картинку» на більш розмірену, «пригальмувати» і подихати морським повітрям, навіть незважаючи на кризу, вистачає. Власне, маршрути з мегаполісів на острови сформувалися під впливом історичного розвитку країни: якщо раніше в Греції 75 відсотків населення мешкали у сільській місцевості, а 25 — у місті, то зараз ця пропорція виглядає з точністю до навпаки, половина ж усіх містян мешкають в Афінах та Салоніках.

Переїхавши з материка на Евбею — сюди дістаються поромом чи автотранспортом через міст — туристи можуть розраховувати як на традиційний пляжний відпочинок, так і на оздоровлення та історично–автентичні враження. Скажімо, кожен грек, який потрапляє на Евбею, вважає своїм обов’язком побувати у храмі святого Іоанна Руського. Одним із пояснень такого бажання є той факт, що уроки в грецьких школах починаються з молитви, і після дванадцяти років навчання навіть не надто успішний випускник до релігії ставитиметься серйозно й усвідомлено. Власне, про цю святиню мають пам’ятати і українці й обов’язково, при нагоді, зайти до цього храму. Святий Іоанн Руський родом з України, з Чернігівщини. Під час російсько–турецької війни 1711—1718 років був воїном царської армії Петра Великого, у бою за Азов Іоанна разом iз тисячами інших солдатів полонили турки, згодом переправили у Константинополь. На жорстокі знущання турків, які спалили йому волосся й шкіру на голові, відповідав смиренням та словами апостола Павла про те, що він хоч і полонений, але пам’ятає про «терновий вінок і хресну смерть Господа...» Конюшня ж, у якій жив Іоанн, нагадувала йому вертеп Віфлеєма. Врештi–решт турки змінили свій гнів на милість, а коли той помер — похоронили його як архієрея. Згодом Іоанн приснився священику, який його сповідав, коли ж наважилися відкрити могилу, то з’ясувалося, що тіло покійника залишилося нетлінним. Святі мощі перенесли в храм, але й на цьому муки Іоанна не закінчилися. Прагнучи помститися, тіло намагався спалити посланець султана Осман, але воно не згоріло, а тільки обвуглилося. Храм, де нині покояться мощі Іоанна, був побудований у 1951 році. До нього й досі приходять ті, хто хоче зцілитися чи шукає душевний спокій...

На філософсько–заспокійливу хвилю душевного комфорту можна налаштуватися під час споглядання ще одного дива, цього разу — природного. Цей феномен розташований у столиці Евбеї, місті Халкіда. Тут протікає протока Евріпа, вода в якій шість годин і вісім хвилин рухається в одному напрямку, ненадовго зупиняється, а потім — стільки ж у протилежному. І так уже тисячі років... Науковці, природно, намагаються розгадати цей феномен. І вигадують різні міфи про цю місцину (кажуть навіть, жертвою загадки цього природного явища став сам Арістотель, який потонув, так і не знайшовши пояснення аква–диву). Ну а ненауковці... просто загіпнотизовано вдивляються у цей заспокійливий потічок, який ніби нагадує, що все тече, все минає, а зміни на 180 градусів у житті — це не так страшно, як може здаватися.

Хоча б десь книги перемогли телевізор

«Екологічні», або ж «зелені», туристи на Евбеї також знайдуть, де почерпнути для себе нових вражень. Скажімо, в еко–готелі пані Марини Валі (а таких готелів на острові кілька) можна вночі милуватися зорями через потужний телескоп або спостерігати за птахами через бінокль. Почитати книги (у номерах немає телевізорів, тільки полиці з книгами — це принципова позиція, «фішка» власників готелю). Або ж познайомитися з ткацьким ремеслом, власноруч виткати, скажімо, килимок, а потім забрати його собі на згадку (аби не втрачати навички, пані Марина сама постійно тче, килимки на підлозі у номерах її готелю виткані нею самою). Чи побродити величезною оливковою плантацією, яку колись купив iще прадід пані Марини, де ростуть оливи, яким — по дві тисячі років і які досі плодоносять. Обійняти таке дерево можна вдесятьох. До речі, за кілька тижнів розпочинається сезон збору оливок. Для цієї роботи пані Марина та її чоловік наймають працівників з Індії, Пакистану... (Українські заробітчани в Греції також є, але працюють вони, в основному, в будинках. Та зараз їх, за словами пані Марини, мало, бо якщо раніше домашня працівниця отримувала близько 1000 євро, нині ж майже вдвічі менше). Денна норма збирачів оливок — 7–8 ящиків, за них людина отримує від 30 євро. Переробляють плоди на власному ж заводі, понад півроку їх потрібно вимочувати, аби прибрати характерну гіркоту — їсти оливки просто з дерева, як яблука чи сливи, неможливо. «Цього року в нас не буде великого врожаю, — скаржиться пані Марина. — Під час цвітіння олив налетів палючий вітер iз Єгипту, постраждала зав’язь. Але завод працюватиме — є ще минулорічні запаси. Як буде далі — поживемо–побачимо... Розраховуємо на готель, можливо, на допомогу Євросоюзу». У невеселій розповіді власниці еко–готелю — жодного натяку на смуток, страх чи паніку. Спокійній усміхненій жінці, яка все життя прожила у гармонії з природою, мабуть, ці емоції і не знайомі... Ще одна досить популярна культура на Евбеї — інжир. На інжирну фабрику свій урожай для переробки постачають 400 господарств. Половина продукції іде на експорт, у тому числі в Україну. Відпускна ціна на сушений інжир — 5,5 євро. І хоча з турецькими обсягами переробки інжиру Греція зрівнятися не може — 80 тисяч тонн проти 150 тонн — грецька продукція вважається елітною: інжир солодший і має помітно тоншу шкірку. До речі, грецькими продуктами харчування Україна цікавиться дедалі активніше: на Евбеї довелося зустріти представників одного українського мережевого супермаркету, які приїхали домовлятися про постачання морських делікатесів iз Греції.

На будь–який смак. І гаманець

Як розповів нам гід Костянтин, туристи, що приїздять до цієї країни, зазвичай мислять стереотипами. Мовляв, де тут Зевс? Хочу з ним сфотографуватися. (Мабуть, через це ледь не кожен готель має на своїй території фігурку Зевса чи Афродіти, аби гості мали можливість зробити тематичні фото). А потрапляючи на гору Олімп, питають, де ж поділися розвалини замку, в якому жили Боги... «Пояснюю їм, що не було тут ніякого замку, — розповідає Костянтин, — це ви просто фентезі надивилися і вигадки сценаристів Голлівуду сприймаєте за чисту монету. І ніякої меморіальної таблички тут немає, навіть не шукайте». (Цікаво, а українські туристи, які підіймаються на Афон, часом не розшукують там нашого Президента?). Подалі від грецьких стереотипів, за новими враженнями від цієї країни треба їхати на острови. Туди, де шанують традиції виноробства і національної кухні, а жіночки невеликих містечок полюбляють об’єднуватися в артілі й випікати солодощі, аби продавати їх потім у затишних цукернях разом iз запашними чаями, зібраними в горах. Де після, за нашими мірками, розвиненого комунізму вчаться економити: Евбея рясно втикана сонячними акумуляторами. (Кажуть, місцеві фермери все частіше воліють здавати свою землю в оренду під встановлення сонячних батарей, аніж витримувати щорічні бої за урожай). Де так багато маленьких затишних храмів, що їх зводили власники кораблів як вдячність за благополучні морські мандрівки. І настоятелі яких кроплять своїх прихожан священною водою, вмочивши у неї букетик базиліку. Де неймовірна кількість готелів й апартаментів на будь–який смак та гаманець. Від «п’ятизіркових» розкішних номерів за триста євро на добу до апартаментів за десять євро, які десь у Криму пропонували б як супер–люкс iз відповідною ціною. До речі, довелося побувати у готелі, що спеціалізується на дитячому відпочинку і практикує дуже лояльну цінову політику. Доба відпочинку у цьому готелі на березі моря за системою «все включено» — всього лише 25 євро. Готель користується великою популярністю в дітей російського Зауралля.

А поки наші туристи відкривають для себе острівну Грецію, деякі іноземці потихеньку обзаводяться власними ділянками та нерухомістю на островах. Серед них — і син Пікассо. Щоправда, свої апартаменти на невеличкому острові поблизу Евбеї він нещодавно вирішив продати. І на це оголошення, розповідають місцеві жителі, майже відразу відгукнувся один відомий російський олігарх...

 

ТОЧКА НА КАРТІ

Евбея, або Евія, — грецький острів в Егейському морі. Іноді цей клаптик суші називають «грецьким страусом», оскільки його контури нагадують цього птаха.

В Середні віки венеціанці називали острів Негропонте — «чорний міст». Знаходиться на відстані 80 км від Афін і простягається вздовж північного узбережжя Аттики. Площа острова — 3 908 км, населення близько 200 тисяч людей. Столиця — місто Халкіда.

Евбея належить до групи островів Північних Спорад. Довжина 180 км, а ширина у найвужчому місці — 7 км, у найширшому — 50 км, протяжність берегової лінії — 680 км. Острів гористий, найвищий пік, гора Дірфіс, сягає висоти 1 749 м над рівнем моря.

Острів дуже близько розташований до материкової Центральної Греції, з якої на Евбею можна потрапити через 14–кілометровий міст.

 

БОНУС

Затишний Скірос

Якщо Евбея буде вивчена вами до найменших дрібниць — можна продовжити своє знайомство з острівною Грецією на Скіросі, що розташований у самісінькому центрі Егейського моря. Якихось півтори години на поромі, що вирушає з Кіми, і ви — на дуже затишному, мініатюрному острівці, площа якого лише 200 квадратних кілометрів. Населення — три з половиною тисячі, а тому тут усі один одного знають. Історія цього острова тісно переплітається з грецькою міфологією. Існує легенда, що саме тут, у палаці царя Лікомеда, знайшов прихисток Тесей. Але потім від руки свого рятівника Тесей і загинув. Афінський полководець Кімон захопив Скірос, знайшов його могилу і перевіз останки героя до Афін.

Скірос захоплювали македонці, римляни, турки, возз’єднання з Грецією відбулося у 1832 році.

Один iз найцікавіших туристичних об’єктів — візантійський монастир святого Георгія та антична фортеця (їх зараз відбудовують), де, згідно з міфологією, Лікомен рятував переодягненого у дівчину юного Ахілла, аби того не забрали на Троянську війну.

Скірос славиться своїми народними промислами — кераміка, вишивка, знамениті різьблені скіроські меблі. А ще тут розводять рідкісну породу коней, які у висоту не перевищують одного метра. Зараз тварин усього лише півтори сотні, ці коні — під опікою держави. Відомий Скірос і своїм медом, який збирають із квітів цитрусових.

  • Дорогами Маямі

    Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>

  • Острів скарбів

    ...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>

  • У надрах Оптимістичної

    На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>

  • Мандри без візи

    Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>

  • Для кого співають цикади

    Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>

  • Шляхом апостола Якова

    Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>