В Аргентині вчора вкотре відзначали сумну дату — День ветеранів, полеглих у Мальвінській війні, або просто День Мальвінських островів. Цей невеликий клаптик землі в Атлантичному океані за 400 кілометрів від аргентинського узбережжя офіційно називається Фолклендськими островами і є заморською територією Великої Британії. От тільки Аргентина, розташована значно ближче до островів, ніж далекий Лондон, із цим не згодна. Нещодавно під час зустрічі з Папою Римським Франциском, аргентинцем, президент Аргентини Крістіна Фернандес де Кіршнер попросила понтифікат посприяти діалогу Буенос–Айреса з Лондоном.

Після позачергових парламентських виборів в Італії минув місяць, і вчора лідер Демократичної партії П’єр–Луїджі Берсані мав повідомити президентові країни Джордже Наполетано про склад коаліційного уряду. Однак переговори щодо цього просувалися з величезним скрипом і цілком могли зайти в глухий кут.

Смерть Бориса Березовського настала через повішення. Слідів боротьби на його тілі не виявлено.

Так лаконічно британська поліція відзвітувала про результати розтину тіла російського олігарха, якого минулої суботи виявили мертвим у його маєтку в Аскоті, що біля Лондона. Попри те, що висновок, здавалося б, напрошується сам собою — повішення без слідів боротьби мало б означати самогубство, — криміналісти наголошують: шукати в їхніх словах більше, ніж сказано, не варто. Адже надалі буде проведено ще токсикологічні та гістологічні експертизи, результати яких оприлюднять не раніше, ніж через кілька тижнів. Будинок Березовського залишається в поліцейському очепленні, туди не пускають навіть його колишню дружину з дітьми (хоча одразу після смерті Галина туди ненадовго «прорвалася»).

«Я втратив сенс. Я не знаю, що мені робити. Мені 67 років. І я не знаю, що мені далі робити».

Ще років двадцять тому уявити собі, що такі слова колись вилетять із вуст Бориса Березовського — одного з найбагатших і наймогутніших олігархів Росії — було просто немислимо. Минулої суботи тіло мільйонера було виявлено в його розкішному будинку в містечку Аскот неподалік Лондона. І однією з перших версій, яку розслідувала поліція, стало самогубство. Адже останнім часом Березовський справді втратив сенс життя...

Венесуела занурилася в семиденну жалобу. На державних установах приспущено державні прапори, обв’язані чорними стрічками, перехожі на вулицях не стримують сліз, ведучі телевізійних новин із щемом у голосі переповідають біографію команданте Уго Чавеса. Позавчора увечері — за моторошним збігом обставин, саме в 60–ту річницю смерті радянського диктатора Йосипа Сталіна, — президент Венесуели віддав Богу душу. Так принаймні оголосив в емоційному зверненні до народу віце–президент країни Ніколас Мадуро (чутки про те, що мозок Чавеса вже давно мертвий, ходили й раніше).

Веселий Уго правив країною з 1999 року, за цей час заслуживши на Заході звання «диктатора й самодура», а у власній державі — любов і повагу більшості народу. Як це часто трапляється з диктаторами, придушуючи будь–які прояви демократії в пресі й повністю націоналізувавши економіку, Чавес не забував «підгодовувати» простолюд соціальними ініціативами. До того ж він мав беззаперечну харизму. І, мабуть, міг би керувати Венесуелою ще довго, якби не рак.

Минулої суботи у російському Волгограді бучно святкували. Городяни й численні, в тому числі й високопоставлені гості з інших міст Росії — 70–річчя з дня завершення Сталінградської битви, однієї з найкривавіших баталій Другої світової війни. А прихильники повернення місту попередньої назви — хай маленьку, але теж важливу для себе перемогу. Волгоград таки стане Сталінградом знову. Але не назавжди. Згідно з рішенням міської думи, мільйонне місто–герой перейменовуватимуть на честь кривавого радянського вождя шість разів на рік — у дні відзначення дат, пов’язаних із Великою вітчизняною. «Нє бог вєсть что», як кажуть росіяни, але крапля камінь точить — так, дивись, до 75–річчя «історичну назву» повернуть і назавжди. Тим паче, що це цілком вкладається в тенденції путінського часу. Встає ж уся Росія під звуки гімну, мелодія якого для сотень мільйонів народжених у СРСР накладається лише на один текст: «Союз нєрушимий рєспублік свободних...» Бо ж не тому не прижилася в ролі державного гімну чудова «Патріотична пісня» Михайла Глінки, що слів до неї не було (текст саме планували затвердити), а тому, що повернути радянську мелодію захотів тоді ще новий президент Володимир Путін.

Володимир Путін для своїх «підданих» — водночас і розкрита книга, й велика загадка. З одного боку, вся Росія бачила чинного президента оголеним до пояса, у щільно облягаючому дайверському костюмі, у «маскхалаті» з декоративним пташиним дзьобом і в моменти особливої щирості (як–то цілування в животик випадкового хлопчика). З другого — особисте життя глави держави залишається для народу таємницею за сімома замками. Його дружина Людмила востаннє (і вперше за кілька років) з’явилася на інавгурації — подейкують, ВВП зіслав її кудись у монастир під Псковом. Навіть кількість дітей президента — для росіян загадка.

Відзначивши другу річницю з початку революції, наслідком якої стало відсторонення від влади багаторічного президента Хосні Мубарака, повна зміна влади й політичного устрою в країні, Єгипет знову опинився на порозі громадянської війни. На вулиці великих міст знову вийшли сотні тисяч єгиптян, які знову виступали проти влади — але цього разу вже нової, ісламістської, чесно обраної народом на вільних і майже прозорих виборах. Учасники демонстрацій звинувачували президента Мохаммеда Мурсі та його соратників у «зраді ідеалів революції», монополізації влади та інших гріхах.

Перший день Всесвітнього економічного форуму в Давосі майже повністю було присвячено Росії. Зрештою, РФ не лише залишається провідною ядерною державою та експортером нафти й газу, а ще й цього року головує у «Великій двадцятці». Та попри успіхи Москви на енергетичній світовій арені, під час обговорення в Давосі експерти, в тому числі нині опозиційний екс–міністр фінансів Росії Олексій Кудрін, напророкували нашому північному сусіду не надто райдужне майбутнє. Натомість прем’єр–міністр Дмитро Медведєв, позиції якого у владі дедалі блякнуть під натиском сильнішого партнера по кремлівському тандему Володимира Путіна, переконував міжнародну економічну спільноту, що песимізм щодо розвитку Росії недоречний.

Новий протестний рік у Росії почався з несподівано масових мітингів. Щоправда, цього разу опозиційно налаштованих росіян згуртувала ідея, яку блогери називають «вищою за політику».