Об'єднавчий собор Української православної церкви (Київський патрiархат) та Української автокефальної православної церкви був призначений на 19 листопада цього року. Все ніби йшло за планом — відбулося по кілька внутріцерковних зібрань, обговорення в парафіях, єпархіях, спільні міжконфесійні збори. І раптом — цинічна заява «ревного об'єднувача», одного з ініціаторів «планового» і «прискореного» злиття церков, митрополита Мефодія (Кудрякова): «Об'єднання не відбудеться...». Винні, мовляв, УПЦ КП і нова українська влада, яка «не звертає уваги на потреби віруючих». Знову напівправда, бруд і марнота, спрямовані, як видно, на одне: спотворення й пониження ідеї єдності.

Читачка з Волині пише: «Мене шокувала розповідь родички про те, як під час хрещення батюшка відмовився здійснювати таїнство, бо, мовляв, хрещений батько (16-річний хлопець) свого часу був охрещений у неканонічній церкві. Інцидент вичерпався лише після того, як «канонічний» служитель культу тут же перехрестив злощасного кума».

Об'єднання двох гілок православ'я Київської традиції у єдину Помісну Українську православну церкву обговорюється вже роками. 2005 рік, здається, став для цього питання переломним. Ще на його початку священство й миряни намагалися витягти з глибин призабутої історії корінець міфу «про неканонічність Київської церкви». 29 січня цього року відбулася архієрейська хіротонія першого за понад 300 років українця, якого висвятив у єпископи Константинопольський патріарх — Іларіона (Рудюка). У березні столиця вселенського православ'я вкотре завірила Україну: «Матір-Церква, Константипольський патріархат, вважає, що її дочка — Московський патріархат — має ту канонічну територію, яка існувала в цій Церкві до 1686 року» (отже, без Києва, підпорядкування якого провадилося опісля, з кричущими порушеннями законів). Того ж місяця учасники 8-го Львівського єпархіального Собору УАПЦ звернулися до Президента Віктора Ющенка з проханням закликати Вселенського патріарха Варфоломія I сприяти об'єднавчому процесу всіх гілок православ'я в Україні.

Десять років тому 22 жовтня у Свято-Володимирському кафедральному соборі Києва патріархом УПЦ КП був обраний місцеблюститель Патріаршого престолу митрополит київський Філарет. Ця ювілейна осінь є багатою на врожай. Адже за десятиліття, як повідомляє сайт «Українське православ'я», під керівництвом патріарха Філарета Церква київської традиції зросла втричі.

Читач з Вінниччини Петро Коваль запитує: «В одній сільській родині біда: померла дитина, друга — важко хвора. Батьки вбачають причину в тому, що сусіди нібито вилили їм під паркан воду, якою обмивали покійника».

Не минуло й року, як одна з православних конфесій нав'язливо, хоча й марно домагалася права на втручання в державні справи під час виборів Президента України, а її представники знову взялися за своє. Скажімо, влаштували розрекламоване протистояння переїзду осідку Української греко-католицької церкви зі Львова до Києва, «прикрашене» барвистими прапорами сусідньої держави. Тоді на противагу кільком тисячам греко-католиків під новобудову патріаршого собору Воскресіння Христового на лівому березі Дніпра звезли близько 600 розкутих молодиків і закутаних бабусь зі сходу, давши їм до рук триколори Російської Федерації та знамена не так релігійних, як політичних організацій — «Братства» і «Держави». Усе це намагалися подати як «конфлікт православних із католиками». У той день лiдерка прогресивних соцiалiстiв Наталя Вiтренко оголосила «православну мобiлiзацiю».

Сюди потрапляєш — немов у дитинство. Важкі рамки «дорослих» суджень спадають, на душі легшає. Тут можна пережити диво. Багато хто бачив у Джублику янголів, написи на небі, гру сонця. Особисто мені пощастило спостерiгати, як світило крутилося, немов колесо, а тоді ніби випустило iз себе знак хреста і два великих поєднаних серця.
Чотири роки тому, 27 серпня, — в переддень Успіння Богородиці, тут, в урочищі Джублик біля села Нижнє Болотне в Іршавському районі Закарпаття, двом дівчаткам уперше явилася Божа Мати. Спершу діти злякалися, але в наступні дні стали прислухатися й чути. Діва Марія промовляла до них, що прийшла допомогти. Передусім дітям.

21 серпня на місці, де височіє вже фактично добудований собор Воскресіння Христового, на вулиці Микитсько-Слобідській, кардинал Любомир Гузар проведе святу літургію. Церемонія переїзду осідку глави УГКЦ до Києва, як запевнив сам кардинал, буде більш ніж скромною: «Ми не плануємо проводити жодних грандіозних акцій. Після святої літургії, яку відслужать на площі, де будується новий собор, що стане резиденцією глави УГКЦ, просто прочитають оголошення про переселення осідку УГКЦ зі Львова до Києва. От, власне, і всі торжества, які плануються з цього приводу. На урочисте богослужіння ми нікого спеціально не запрошували, а лише розіслали повідомлення про подію єпископам та главам церков, а також першим особам країни. Зрештою, 21 серпня тільки офіційна дата перенесення резиденції глави УГКЦ у столицю. Це зовсім не означає, що у цей день Святоюрська гора раптом з'явиться у Києві. Насправді процедура перенесення митрополії УГКЦ відбуватиметься дуже поступово».

Про ексцеси на завтрашніх урочистостях, що символізуватимуть перенесення центру греко-католикiв зі Львова до Києва, відверто заявило саме «Братство» Дмитра Корчинського — організації, міра і напрямок радикальності якої визначаються винятково на закулісних політичних торгах.

Місце і час події відомі — 21 серпня, 10 ранку, вулиця Микiльсько-Слобідська на Лiвобережжi, де предстоятель УГКЦ Любомир Гузар служитиме літургію біля недобудованого собору — майбутньої патріаршої кафедри. Характер обіцяних «ексцесів» — ні. Коли читаєш на сайті www.bratstvo.info таку погрозу, мимоволі згадуєш побиття людей на Софійському майдані влітку 1996 року, під час похорону патріарха УПЦ КП Володимира.

«Моя бабуся кілька разів на рік несе воду до церкви, щоб святити. Вона каже, що свячена вода їй допомагає. Що ж такого є у святій воді?» — допитується наш читач Олег Петрусенко з Лубен.
Думка матеріальна за своєю природою. Бо все в ній (у природі, в творінні) є матеріалізацією ідеї Творця. І коли ми говоримо про освячення — то мова тут, власне, про акумулювання (накопичення у тому чи іншому предметі, у тій чи іншій речовині), так би мовити, «високочастотної» духовної енергії. Ми живемо в світі енергій. А творцем їх є Господь.