Єдність крізь терни

01.11.2005

      Об'єднання двох гілок православ'я Київської традиції у єдину Помісну Українську православну церкву обговорюється вже роками. 2005 рік, здається, став для цього питання переломним. Ще на його початку священство й миряни намагалися витягти з глибин призабутої історії корінець міфу «про неканонічність Київської церкви». 29 січня цього року відбулася архієрейська хіротонія першого за понад 300 років українця, якого висвятив у єпископи Константинопольський патріарх — Іларіона (Рудюка). У березні столиця вселенського православ'я вкотре завірила Україну: «Матір-Церква, Константипольський патріархат, вважає, що її дочка — Московський патріархат — має ту канонічну територію, яка існувала в цій Церкві до 1686 року» (отже, без Києва, підпорядкування якого провадилося опісля, з кричущими порушеннями законів). Того ж місяця учасники 8-го Львівського єпархіального Собору УАПЦ звернулися до Президента Віктора Ющенка з проханням закликати Вселенського патріарха Варфоломія I сприяти об'єднавчому процесу всіх гілок православ'я в Україні.

      8 червня Президент зустрівся у Стамбулі із Вселенським патріархом Варфоломієм I, повідомивши, що «українське суспільство чекає на створення єдиної Помісної православної церкви». У червні почалася й офіційна хроніка: протоієреї УПЦ КП та УАПЦ в Тернополі підписали Акт про початок об'єднання. Як заявив тоді керівник прес-служби УПЦ КП ігумен Євстратій (Зоря), цей акт став природним продовженням рішень, прийнятих у лютому Священним синодом і Вищою церковною радою Київського патріархату, зокрема, звернення до єпископату, духовенства і вірних Православної церкви Московського патріархату і Української автокефальної церкви із закликом до об'єднавчих дій. Домовленість про необхідність взаєморозуміння і об'єднання між УПЦ КП та УАПЦ було підписано ще в 2000 році. Утім об'єднавчий процес був започаткований ще 1992 року патріархом Володимиром (Романюком). «Два патріархи — Володимир (УПЦ КП) і Димитрій (УАПЦ) — були вже близькi до того, аби з'єднатися в одну Церкву, — згадує єпископ Одесько-Балтської єпархії УПЦ КП, владика Яків (Макарчук). — На жаль, патріарху Володимиру не вистачило років для життя. Часи єднання віддалилися також і через втручання державних чиновників, не зацікавлених в одній Україні і одній Помісній церкві».

      Протягом вересня цього року відбулося два спільних засідання повноважних комісій з об'єднання. 11 жовтня, після архієрейських соборів УПЦ КП та УАПЦ, на спільній конференції єпископатів ієрархи цих церков визначилися з приблизною датою об'єднавчого Собору — 19 листопада 2005 року. Постановили, що для участі в ньому оберуть 300 делегатів: 200 від УПЦ КП і 100 від УАПЦ. Утворили й Передсоборову комісію, яка має підготувати всі необхідні проекти документів і рішень об'єднавчого Собору. Єпископ Одесько-Балтської єпархії УПЦ КП, владика Яків, який 13 жовтня завітав на спільну молитву християн різних конфесій на Свято-Софійському майдані, припустив, що таке об'єднання стане поштовхом і для духівників УПЦ Московського патріархату. Адже вони також зацікавлені у служінні народові, серед якого проживають.

      Тим часом вікарій Київської єпархії, єпископ житомирський УАПЦ Богдан (Кулик) переконаний, що «спроби об'єднання УАПЦ та УПЦ КП мають сенс лише в тому разі, якщо об'єднання церков буде визнане Вселенською патріархією». Інакше доля цього об'єднавчого акту буде такою ж, як і попередніх. Загалом у середовищі священства та вірних УАПЦ «маршрути» об'єднання не завжди схвалюють. Владика Богдан (Кулик) наголошує, що УАПЦ прагне об'єднання, але «воно має бути повноцінним і на рівних, прийнятних для обох сторін, умовах». Архієпископ львівський УАПЦ Макарій (Малетич) не з'явився на об'єднавчу зустріч iєрархів УАПЦ та УПЦ КП через незгоду з умовами, на яких має відбуватися об'єднання. 20 жовтня від участі в об'єднавчому Соборі відмовилася Івано-Франківська єпархія УАПЦ. Загалом становище УАПЦ сьогодні не зовсім зрозуміле. Досі нерозслідувана справа розбійного нападу на патріархію УАПЦ в Києві. Наразі не відомо напевне, яка з частин розколотої УАПЦ має більші представницькі повноваження у діалозі гілок українського православ'я. Владика Ігор (Ісіченко) та Львівське православне братство УАПЦ бачать вихід iз невизначеного статусу своєї церкви в дотриманні ідеї заповіту патріарха Димитрія: про поєднання з УПЦ у США і УАПЦ у діаспорі, які перебувають у канонічній єдності із Вселенською патріархією.

      Представникам УАПЦ також не до вподоби умови, на яких їм пропонують «приєднуватися до УПЦ КП». Розбіжності в поглядах на майбутню об'єднану церкву виникли й при визначенні способу обрання її предстоятеля. УАПЦ пропонувала з трьох кандидатів, обраних голосуванням з-поміж архієреїв УПЦ КП і УАПЦ, обрати предстоятеля жеребкуванням. Утім предстоятель УПЦ КП цей спосіб відхилив, настоявши на іншому — виборі з-поміж предстоятелів двох церков, що об'єднуються. Ігумен Євстратій так пояснив цю позицію Київського патріархату: «Статутами і УПЦ Київського патріархату, і УАПЦ визначені випадки, коли необхідно обирати предстоятеля Церкви — в разі його смерті, виходу на заслужений вiдпочiнок або усунення від виконання обов'язків законним церковним судом. Жоден iз цих випадків не має місця в даній ситуації. І Київський патріархат, і УАПЦ мають законно обраних відповідними помісними соборами предстоятелів: патріарха Філарета і митрополита Мефодія». Хоча Митрополит Мефодій (Кудряков) заявив, що не бажає висувати свою кандидатуру на ці вибори...

      Не зважаючи ні на що, об'єднавчий хід триває. Нині на часі — створення представництва Вселенської патріархії в Україні, що дозволить зробити контакти між українським і вселенським православ'ям частішими і ближчими. Такі подвір'я Константинопольського патріархату планується відкрити у Києві і у Львові. І хоча запит депутата о. Юрія Бойка до Президента України про створення подвір'я Константинопольського патріархату в Україні, що надійшов на розгляд до Верховної Ради 18 травня, підтримали всього 80 «народних обранців», львів'яни вже підшукали для високого представництва будівлю. У серпні на Архієрейському соборі УАПЦ архієпископ львівський Макарій (Мелетич) запропонував передати Вселенській патріархії Успенську церкву, яка свого часу належала Ставропігійному братству і підпорядковувалася безпосередньо Вселенському патріарху.

  • Повернення церкви

    До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>

  • Пристрасті навколо храмів

    На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>

  • Речники кривавого «миру»

    Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>

  • Таємний фронт

    Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>

  • Скарбниця мощей

    Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>

  • Після Пасхи — до єднання

    Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>