«Моя бабуся кілька разів на рік несе воду до церкви, щоб святити. Вона каже, що свячена вода їй допомагає. Що ж такого є у святій воді?» — допитується наш читач Олег Петрусенко з Лубен.
Думка матеріальна за своєю природою. Бо все в ній (у природі, в творінні) є матеріалізацією ідеї Творця. І коли ми говоримо про освячення — то мова тут, власне, про акумулювання (накопичення у тому чи іншому предметі, у тій чи іншій речовині), так би мовити, «високочастотної» духовної енергії. Ми живемо в світі енергій. А творцем їх є Господь. Тому Він — Бог (від слова «багатий»). І все, що ми звикли вважати матерією, насправді є ні що інше, як енергія. Так би мовити, «сконденсована» енергія. Стіл, земля, наші з вами біологічні тіла — це грубо сконденсована енергія, подібно до криги в природі. Електромагнітне поле — теж одна з форм існування матерії, але більш тонкої (як, наприклад, вода). Думка ж, інформативне поле — так само одна з конфігурацій матерії, але найтонша. Вона теж матеріальна (є носієм певної енергії), за аналогією — подібна до пари... Але як і крига, і вода, і пара насправді є одне і те ж, так і груба матерія, і електромагнітне поле, і думка суть одне: матеріалізована воля Творця.
Що ж відбувається під час молитви? Слово «молитва» насправді означає «зв'язок». Зв'язок між людиною і Богом — містичний, «таємний». Молитва відкриває невидимі канали для перетікання Божественної, вселенської енергії любові зі сфери Духа (власне з тієї таємничої сфери, яку ми звикли називати «небом», згадаймо вислів «прихилити небо»). Точкою ж концентрації цієї енергії може бути як серце людське (метою будь-якої молитви є безпосередній контакт, з'єднання з Творцем «у дусі та істині»), так і речі-посередники містичної дії: освячені предмети (хрест, чаша євхаристії, храм) або речовини (причастя, свята вода, коливо).
Віруючі люди давно зрозуміли й використовують ці надприродні (а насправді — цілком природні, просто іще нам не зовсім відомі) властивості освячених предметів та речовин у своїй церковній практиці. Я не історик, а богослов, і тому залишу дослідникам церковної історії пошук витоків застосування святої води. Скажу лишень, що знаю священика, який зберігає вдома святу воду, освячену ним на Богоявлення у перший рік його пресвітерства (а це понад 35 років!). І вода ця чиста й свіжа, як у перший день освячення (повірте, срібло тут ні при чому). Знаю й тих, у кого свята вода втрачає свої чудодійні властивості уже через тиждень після її освячення. По вірі вашій дається вам...
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
