Неймовірні речі кояться перед виборами. Схоже, влада вирішила розтягнути все, що ще не розтягла за останні десять років. Причому робить це в такий одіозний спосіб, що диву даєшся.
17 серпня до Закарпатської обласної ради з листом звернулися представники Московського патріархату, аби влада виділила їм приміщення для їхнього другого вищого навчального закладу на Закарпатті. Лист сам по собі унікальний: у ньому єпископ Агапіт указує перстом на будівлю центрального аптечного складу в Ужгороді.

Закарпаття завжди вирізнялося в Україні своїми демографічними показниками. І навіть тепер воно щодо цього є найблагополучнішою областю України. І хоча з 1991 по 2003 роки кількість населення краю зменшилася на 17 тисяч чоловік, це ще нічого порівняно з іншими регіонами (в Україні за цей час населення зменшилося на кілька мільйонів).

Непросто знайти в Європі нації, які би мали більше історичних порахунків, ніж німці й поляки. Друга світова війна взагалі, здавалося б, унеможливила будь-який діалог. Але сусіди зробили висновки і переступили через всі можливі стереотипи. За якихось 15 років польське та німецьке суспільства зуміли побороти багато стереотипів, надиктованих їм далекою і близькою історією.

15 років, відколи в Україні легалізована греко-католицька церква, тривають розмови про повернення уніатам єпископської резиденції в Ужгороді. Адже вона становить єдиний історичний комплекс із кафедральним собором. Однак за радянської влади туди було переселено бібліотеку Ужгородського університету, яка є найбільшою в області. Коли ж греко-католики стали домагатися повернення свого майна, влада тільки розводила руками: мовляв, а що робити з бібліотекою?

Мукачівські вибори вже стали віхою в політичній історії новітньої України. Їм присвячують не тільки сотні публікацій, а й книжки. Після «Украденої перемоги», яка вийшла у видавництві «Карпатська вежа», другим виданням про мукачівську епопею стало «Мукачеве-2004: екзит-пол». Видав збірник Фонд «Демократичні ініціативи», який займався організацією опитування на виході на квітневих виборах у Мукачеві.

Закарпаття здавна облюбували роми. У цьому маленькому краї проживала десята частина всіх представників цієї нацменшини Радянського Союзу. За переписом 2001 року, в області мешкає понад 14 тисяч циган. Ще стільки ж, очевидно, декларували свою національність як угорську, словацьку чи українську. В Ужгороді виходить єдина в Україні ромська газета «Романі яг», працює циганська школа та дитсадок, є передачі на радіо, почалося становлення ромського театру.

Сьогодні між Польщею та Україною існують п'ять прикордонних переходів. Йдуть упорядкувальні роботи на шостому. Але, окрім Волинської та Львівської областей, з Польщею межує і Закарпаття. Проте кордон на цій ділянці досі є закритим. Таким чином закарпатці, щоб потрапити до Польщі, змушені долати відчутний гак.

У Кракові відкрилася виставка невідомих фотографій одного з найвідоміших митців ХХ століття Енді Воргола (Андрій Ворхола), зроблених його близьким приятелем Натом Фінкельштейном. З 1964 року фотомайстер почав працювати у знаменитій ворголівській «Фабриці», фактично ставши придворним художником творця поп-арту. Протягом десятиліть він фотографував Енді Воргола та його коло, до якого належало чимало американських знаменитостей.

Альманах «Карпатський словоблуд», що вийшов друком у видавництві «Карпатська вежа», є прекрасним прикладом того, як любов до гострого, смачного слова допомагає жити, творити, товаришувати, не забуваючи при цьому про здорову конкуренцію. Ця збірка стала своєрідним підсумком одноіменного міжнародного фестивалю українського гумору та сатири, що цього року в Ужгороді відбувся вперше. Фестиваль прийшов, залишилася книга, а ще роздуми стосовно феномену українського гумору та його можливостей, які використовують далеко не на повну потужність.

Ще коли Закарпаття між двома світовими війнами перебувало у складі Чехословаччини, чеські мистецтвознавці зійшлися на думці, що найбільшою мистецькою цінністю краю є дерев'яні церкви. Їм присвячували не тільки наукові статті, а й цілі книжки. Зокрема, тепер уже класикою є дослідження відомих чеських фотомайстрів Богуміла Вавровшка чи Флоріана Заплетала. Власне, чехи чи не найбільше зацікавилися дерев'яними храмами Закарпаття.