Життя і смерть ходять поряд, як правда і кривда, як сум і радість. Ці промовисті істини говорили до кожного, хто 12 липня прийшов на відкриття виставки Миколи Теліженка. За день до події помер зять художника — голова виконкому УНА–УНСО Руслан Зайченко, тому зустріч була затягнута паволокою жалоби, але не гнітючої, ні, а якоїсь щемливої, у якій прокидалася жага до життя. Мистецька родина Теліженків вирішила не відмовлятися від запланованого відкриття: прийшла дочка Олеся з чотирирічним сином Аскольдом, навідалися друзі й знайомі — Сергій Проскурня, Сергій Архипчук, Катерина Ющенко, Олесь Санін, Микола Білик. Усі говорили гарні й щирі слова про Миколу Теліженка й Руслана Зайченка, тому виникало відчуття, що ти — персонаж фінального акту «Тіней забутих предків». Цей настрій був абсолютно суголосний із настроєм виставлених робіт: народні витинанки в авторській обробці художника плачуть і сміються над тими ж вічними темами — війна, кохання, відданість, пам’ять, смерть, народження...