Бути доброю мамою та дружиною і при цьому робити успішну кар’єру зовсім не так складно, як здається. Особливо якщо ти — голлівудська зірка. Саме одна з найбільш багатодітних мам Голлівуду Анджеліна Джолі на пару з головною героїнею серіалу «Секс і місто» Сарою Джессікою Паркер очолила рейтинг найбільш високооплачуваних актрис за версією журналу «Форбс». За період із травня 2010–го по травень 2011 року Енджі та Сара заробили по 30 мільйонів доларів.
Від п’ятниці до вівторка не працював супермаркет мережі «Реал» у німецькому місті Бексбах, що в федеральній землі Саар. Його роботу заблокував... павук. Щоправда, павук не простий, а т. зв. бразильський мандрівний, який вважається дуже агресивним і отруйним.
— Чи є життя після смерті?
— Після такого життя, як наше, все може бути.
Перший тур у прем’єр–лізі розтягнувся аж на чотири дні й закінчився позавчора ввечері матчем «Арсенал» — «Дніпро» на стадіоні ім. Лобановського. Не виключено, що винесення домашніх ігор «канонірів» на понеділок у цьому сезоні стане поширеною практикою. Адже команда домовилася про оренду стадіону «Динамо», а передбачено чимало турів, у яких домашні ігри проводять і динамівці, і «арсенальці».
Трагедія, що сталася 22 січня 2010 року в Запоріжжі, шокувала всю Україну. Як тоді повідомляла «УМ», о другій годині дня 20–річна Яна Лепехіна увійшла до під’їзду свого будинку № 25, що на вулиці Тбіліській, і звично натиснула кнопку виклику ліфта. Той не забарився, але... Вагітна молода жінка навіть не встигла увійти до кабінки, як двері почали зачинятися. Нині вже достеменно встановлено, що автоматика не спрацювала і ліфт, узявши майбутню маму в цупкі лещата, поїхав угору з прочиненими дверима. Важко уявити страждання, яких зазнала бідолашна в останні хвилини свого життя: медики констатували смерть від больового шоку; у лоні матері загинув і її хлопчик...
Перебіг подій після трагічної січневої п’ятниці вчергове засвідчив ту сумну українську реалію, що біди «маленьких українців» та їхніх родин ніколи не викликали в діючої влади великої стурбованості. Бо ж уже наступного дня інформагенції України розповсюдили коментар щодо НП заступника міського голови Запоріжжя Олега Дорофєєва. Посилаючись на керівників ТОВ «Запоріжліфтсервіс–2», чиновник акцентував на справності ліфта: у 2004–му підйомник відремонтували капітально, у 2006 і 2008 роках він пройшов техогляд, а трагедія сталася за два з лишком місяця до чергової планової перевірки. Чому ж не спрацювала електронна система ліфта — це логічне уточнення, мовляв, винятково для правоохоронців.
Приклад для наслідування усім депутатам України показав їхній колега — депутат Черкаської міськради Андрій Більда. Він не на словах, а на ділі довів, що піклується про своїх виборців. Народний обранець дістав із власної кишені 40 тисяч гривень і провів ямковий ремонт найпошкодженіших ділянок на дорогах свого округу — по вулицях Різдвяній, Горького, Орджонікідзе та Волкова.
Днями у Києві відбувся допрем’єрний показ документальної короткометражки «Дорога додому», що навесні здобув приз глядацьких симпатій Міжнародного Нью–Йоркського фестивалю незалежних кіно– і відеофільмів (New York International Independent Film and Video Festival). Режисер фільму — Регіна Мар’яновська, студентка Академії кіно в Парижі. Поки національні фестивалі роздумують, чи брати цю роботу до показу в своїх програмах, команда підтримки режисерки влаштовує їй промокампанію (у цей же час в естонському місті Пярну фільм показали в рамках Міжнародного фестивалю документальних і антропологічних фільмів). На її користь грають кілька сприятливих моментів: недавня перемога в Канні українки Марини Вроди, незначна присутність в українській кінорежисурі представниць прекрасної статі, певна кількість нагород, які Регіна Мар’яновська здобула на міжнародних кінофорумах, а також тема, до якої вона звернулася у фільмі «Дорога додому». Тому столичний «Кінопалац» — після презентації там «Кросу» Марини Вроди, схоже, показ українських короткометражок перетворюється для цього кінотеатру в закономірність — зібрав на допрем’єрний показ стрічки близько 20 журналістів.
Ми зустрілися на ужгородському Корзо. «Мій учень», — з гордістю представив відомий мистецтвознавець Михайло Сирохман симпатичного підтягнутого чоловіка, який аж світився позитивною енергетикою. «Йому б актором бути», — подумалося тоді. Але Сергій Чубірко виявився художником — родом із села Підполоззя на Воловеччині.
Коли б іще письменнику випала нагода прочитати свій немалий (442 сторінки) роман уголос? А весь твір, між іншим, триває в запису 17 годин. Досвід і результат з усіх боків важливі — і для автора, і для людей із вадами зору, які хочуть бути в курсі літературних новинок, тим паче «Ворошиловград» — роман справді сильний і титулований: він став «Книгою року Бі–Бі–Сі».
