«Якби я міг цю красу показати своїй любій Еллі»

«Якби я міг цю красу показати своїй любій Еллі»

«Люба моя Еллі!.. Уже рік, як я в Україні — «чарівній скатертині» Європи. Як пожити отут, то можна багато що зрозуміти. Які можливості таїть у собі ця земля. Ти не повіриш! Здебільшого зараз стоїть спека, зранку о 8–й термометр уже повзе на позначку плюс 30 градусів. Усе родить, наче в теплиці, квітів сила–силенна, українці насправді мають тямку до квітів».

Ці рядки написав у липні 1943 року з селища Іванків, що на Київщині, німецький чиновник Йоганн Бьоше. У цьому регіоні окупованої Україні він був референтом керівника з сільськогосподарських справ. Допитливий німець багато чого помічав, багато чому дивувався — і в подробицях ділився своїми спостереженнями у листах з дружиною Елізабет. Ті листи, які стануть знахідкою для істориків та всіх, хто цікавиться воєнним періодом життя України, стали основою книжки «Люба моя Еллі!..», яка щойно побачила світ у видавництві «Формат». Презентація видання, яке вийшло завдяки фінансовій підтримці фонду «Пам’ять, відповідальність та майбутнє» (Берлін) і міжнародного фонду «Взаєморозуміння і толерантність» (Київ), відбулася в Інституті історії України НАНУ.

Війна з полярним сяйвом

Війна з полярним сяйвом

Ранком 30 листопада 1939 року, о 8.30, кількасоттисячна Червона армія перейшла радянсько–фінський кордон по всій його довжині. Почалася війна, що тривала до 13 березня 1940 року. В підручниках її називають Радянсько–фінською або Зимовою. Серед учасників тієї війни був і Родіон Степанович Князь із Сімаківки, що на Житомирщині, який згодом пройшов і через лихоліття Другої світової та нещодавно зустрів своє 95–річчя.

Ото був голова!

«Це якою мужньою людиною треба було бути, щоб не побоятися в той час піти проти системи?» — розмiрковує в розмовi з «УМ» голова сільської ради села Сабадаш Жашківського району Галина Янчук, розповідаючи про те, як у роки Голодомору голова їхнього колгоспу Самсон Бачинський ризикнув не здати в державу зібране зерно, а роздав його людям. За спогадами старожилів, у 1932 році голова навмисне зібрав зерно не зовсім доспілим з однією метою — аби його не прийняли. Так і сталося. Тоді Самсон Бачинський роздав його у 480 сільських дворів, чим врятував майже двi тисячі своїх односельців від лютої смерті. «У нас померло 72 людини, тоді як у навколишніх селах голод косив людей цілими родинами», — веде далі панi Янчук.

Коротко про найстрашніше

Коротко про найстрашніше

Задум у молодої команди «кіношників» амбітний — створити перший в Україні художній фільм про Голодомор. А поки що — це «короткометражка» «Червоне намисто», теж перша в Україні, зі скромним бюджетом у 55 тисяч гривень (утім і цієї суми повністю ще немає). Місцем зйомок, які щойно розпочалися, стало село Рудька у Царичанському районі Дніпропетровщини. В основу фільму покладено реальні спогади 87–річної уродженки Кіровоградщини Антоніни, чий голос звучатиме за кадром. У 1932–му жінці виповнилося сім років. І її роль у стрічці гратиме також маленька дівчинка — 10–річна Маргарита Заяць.

Львів виправляє помилки Києва

Львівська міська рада вдалася до безпрецедентного кроку — надати одноразову матеріальну допомогу людям, які потрапили під прес сталінського голодомору в 1932—33 роках, а нині мешкають у Львові.

Колосок з 33–го року

Колосок з 33–го року

Близько двадцяти народів постраждали в ХХ столітті від геноцидів, учинених імперськими чи авторитарними урядами. Про жоден iз них у СРСР говорити й писати не годилося. Про «голодовку» в Україні таємно переповідали в родинах, не знаючи реальних масштабів злочину. «Лише нещодавно науковці підійшли до розуміння цього злочину проти українців у міжнародному контексті, почали порівнювати Голодомор з іншими злочинами геноциду та робити спроби вписати його в міжнародне правове поле», — зазначив відомий історик, екс–директор Архіву СБУ Володимир В’ятрович, відкриваючи науковий семінар «Голодомор у світлі політики масового винищення населення у ХХ столітті» у Києво–Могилянській академії

Торбинка з квасолею

Торбинка з квасолею

Хата 87–річної Галини Гончаренко стоїть біля вікового лісу. До нього від її обійстя — рукою подати. Природа тут просто казкова — поруч великий яр і широка левада, усіяна травами, неподалік — великий ставок. Цей куток, огорнутий цілющим повітрям та тишиною, у Макіївці Смілянського району Черкаської області називають Дібровою. Усе своє життя Галина Костянтинівна прожила в рідному селі. Вона одна із старожилів Макіївки, котрі ще можуть розповісти про Голодомор. У ту страшну пору їй виповнилося сім років, а пережите жінка добре пам’ятає досі.

Як звільняли Київ

Як звільняли Київ

Багато десятиліть про взяття Києва Червоною Армією писали піднесено. Хвалили мудре керівництво, яке склало унікальний бойовий план, утілений вперше і востаннє у воєнній історії. Перелічували, скільки танків і гармат було задіяно під час Дніпровсько–Київської операції, наголошували, що за визволення міста 2500 солдатів отримали звання Героя Радянського Союзу.

Суд над Петлюрою

Суд над Петлюрою

Це була настільки потужна постать визвольного руху, що працівники «червоного» адміністративного апарату і спецслужб упродовж десятиліть називали «петлюрівцями» всіх прихильників самостійної України. Гучний судовий процес над убивцею Симона Петлюри Самуїлом Шварцбардом, що 26 жовтня 1927 року завершився виправданням «кілера», перетворили на судилище над непокірною Україною. Аби довести: лише червоне ярмо здатне стримати напівдиких антисемітів, різунів–садистів, яких так багато на українських теренах. Тільки сьогодні, коли відкрилися засекречені архіви, вчені змогли дізнатися про широкий контекст цього дивного дійства в паризькому Палаці правосуддя...

Слідами короля Данила

Слідами короля Данила

Півтора місяця тому стало відомо, що Польща нарешті дозволила українським ученим досліджувати ймовірне місце поховання короля Данила Галицького у Холмі під фундаментом римо–католицької базиліки Різдва Пресвятої Діви Марії. Протягом вересня «Україна молода» неодноразово висвітлювала проблематику з цієї теми. Окремі керівники Інституту археології НАН України, експерти і реставратори у своїх коментарях наголошували, що говорити про початок розкопок зарано. Адже на той час ще не було отримано згоду місцевого єпископа на проведення досліджень та призначено керівника українсько–польської групи науковців, яким обов’язково мав бути поляк.

Днями журналіст «УМ» повернувся з поїздки до Люблінського воєводства, організованої Польською туристичною організацією. Побував і у давньому місті Холм, який досі зберігає український дух. На Даниловій горі, де ще тривають розкопки княжої резиденції, автор дізнався від польських археологів, що дослідження місця можливого поховання Данила Романовича разом із українськими колегами вони розпочнуть навесні 2013 року. Адже попередній дозвіл від єпископа вже отримано, а групу українських і польських учених уже очолив учений зі світовим ім’ям — директор Інституту археології та етнології Польської академії наук Анджей Буко.