Програма середи — п’ятого дня ХІІІ літнього чемпіонату світу, що триває в південній Кореї, — виявилася напрочуд короткою і складалася всього з одного пункту. Вочевидь, організатори вирішили надати легкоатлетам можливість відволіктися від змагальних буднів і просто відпочити або ознайомитися з самим містом Тегу. Щоправда, настрій українців поки що не сприяє релаксації, адже наша команда ще не завоювала жодної медалі, тоді як на п’єдестал сходили спортсмени вже 28 держав. Попереду — росіяни й американці, котрі здобули по чотири золоті нагороди; кенійці — на одну менше. В очковому заліку, куди заносять місця з першого по восьме, «синьо–жовті» наразі 30–ті: у нашому активі одна п’ята й одна сьома позиції.

Уперше фестиваль «Криш­талеві джерела» зібрався в Кролевці, райцентрі Сумщини, саме напередодні славнозвісного ГКЧП. Власне, почавшись у Радянському Союзі, фестиваль опинився в ущелині між політичними формаціями, тому закінчувався уже в незалежній Україні. Тепер «КД» святкує 20–рiччя. Звісно, за арифметикою мало би бути 21, але одного року фестиваль відбувся в дуже урізаному вигляді, тому його не порахували.

Шоу Saltimbanco (від італійського saltare in banco, що означає заскочити на лавку), яке побачать кияни восени, є візиткою цирку Cirque du Soleil. Прем’єрний показ дійства відбувся майже 20 років тому в Монреалі, з того часу цю виставу переглянули понад 12 мільйонів глядачів в усьому світі. Ідею шоу підказало сучасне місто, з його безкінечною «суєтою суєт», шаленим ритмом життя... В якому, якщо придивитися уважно, можна розгледіти емоції, мрії, розчарування, парадокси — найдрібніші деталі, з яких складається величезне панно, що має назву «Мегаполіс». Кожен мешканець величезного поселення живе своїм життям, але всі разом вони живуть життям міста.

У 1990 році до США з Ужгорода виїхало подружжя двох відомих журналістів і літераторів — Петро Часто та Любов Дмитришин. Батьки трьох дітей змушені були вдатися до такого неординарного кроку через важку сердечну хворобу молодшої доньки... Петро Часто згодом став редактором найстарішої української газети Америки «Свобода», видав кілька есеїстичних книжок. Любов Дмитришин очолила газету «Національна трибуна», що виходить у Нью–Йорку. Також надрукувала кілька своїх книжок — прозу, поезію, дитячі оповідання. Але найбільшого розголосу отримала її документальна повість «Українська мати», яка описувала історію їхнього виїзду в еміграцію. В Америці подружжя заснувало видавничу фундацію «Українська книжка». «Це не бізнес, а сімейне хобі», — посміхається пані Люба. — «Ми разом із чоловіком, старшою донькою Ерікою Слуцькою та зятем Степаном самі робимо все: верстку, оформлення, редагування. Друкуємо книжки переважно в Ужгороді — у видавництві «Патент», бо вважаємо, що наш основний читач в Україні. Самі розсилаємо новинки по бібліотеках».

Сьогодні у селі Шепелівка, що на Полтавщині, перший дзвоник пролунає для 28 дітей. І звучатиме він на подвір’ї рідної сільської школи. Хоча ще пару місяців тому доля цього навчального закладу була вельми нерайдужною. Його, як і ще чотири школи Глобинського району, було вирішено закрити. Мабуть, так воно і сталося б. Слово Просвітидрукує. Але світ не без добрих людей...

Уже шосте десятиліття в столиці Великої Британії діє суботня школа українознавства ім. Пресвятої Діви Марії. Незалежно від того, який статус у світовому політичному просторі займає Україна і якою мовою викладають у її власних школах, цей маленький осередок українства все далі розвивається.

Напередодні 1 вересня у Києві офіційно презентували нові підручники, за якими вчитимуться одинадцятикласники. Зпоміж свіжовіддрукованих навчальних видань із правознавства, фізики чи географії найбільший резонанс викликала презентація підручників з історії України для 11го класу. Адже в експертів та журналістів до нового посібника є чимало запитань: автори повернули до навчального курсу термін «Велика Вітчизняна війна», суттєво скоротили відомості про діяльність ОУН та УПА (не забувши натякнути на «прислужників окупантів»). Немає у підручнику відтепер і поняття «Помаранчева революція».

Експерти журналу «Корреспондент» визначили ТОП–100 найвпливовіших українців.

Спершу — кілька зауважень щодо методики. До списку бізнесменів, урядовців, політиків «затесалося» три спортсмени, шiсть представників творчої інтелігенції, ще дехто, хто не має реального впливу на наше життя. Ну на що може вплинути в Україні хороший футболіст А. Тимощук, який живе в Німеччині? Чи А. Шевченко, Володимир Кличко, телеведуча К. Осадча, не відомий широкому загалу художник А. Криволап? Вони не є впливовими, скоріше, популярними. Треба розділити номінації, а список популярних формувати за допомогою соціологічного опитування. Віталій Кличко представлений як спортсмен, але вплив має як лідер партії. О. Кохан, названий «представником кінематографа», є діячем кінобізнесу, а справжні кінематографісти (С. Лозниця, М. Врода, Б. Ступка) — поза списком. Три церковнi ієрархи, три письменники, два музиканти мають вплив на духовну сферу, реальний їхній вплив на стан справ у країні не є очевидним, він принаймнi непрямий. Певний вплив на суспільну думку мають тележурналісти та власники телепроектів політичних шоу С. Шустер і Є. Кисельов. Але ж вони не є громадянами України! Якщо на це не зважати, то до найвпливовіших українців треба зарахувати Медведєва з Путіним.

Упродовж кiлькох тижнiв зiбрано бiльш як 450 пiдписiв селян, яких обслуговує Рубанська дiльнична лiкарня, — 15 сторiнок з автографами надсилаємо i в редакцiю. Свiй голос громади сiл пiдняли на захист лiкарнi та головного лiкаря Олега Петровича Калиняка, бо, за задумом чиновникiв, лiкарню хочуть закрити, а головлiкаря звiльнити.