«Московська» газова угода 2009 року стала тим ключем, який глибоко поранив українську економічну політику і зовнішньополітичні наміри. Саме після неї розпочалися ті незворотні процеси, які на 180 градусів розвернули вектор розвитку України. Такою думкою поділився з журналістами на вчорашньому брифінгу в офісі «Нашої України» лідер партії Віктор Ющенко. Екс–Президента дивує, чому суспільство сьогодні ламає списи довкола того, багато чи мало «дали» Тимошенко, і при цьому зовсім не бачить тієї «бомби, і не такої вже уповільненої дії», яка була закладена угодою 2009 року.

Після того як на минулому тижні було оприлюднено доповідь міжнародної правозахисної організації Amnesty International щодо проблеми повальної злочинності в лавах міліції та фактичної безкарності правоохоронців, свої пропозиції щодо вирішення наболілого питання вирішили озвучити i в офісі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Саме за ініціативою омбудсмана Ніни Карпачової та під егідою Ради Європи у Києві провели «круглий стіл» на тему: «Створення національного превентивного механізму проти тортур в Україні».

Улітку 2009 року його спробували вбити — на вхідних дверях квартири директора київської ДЮСШ №7 встановили розтяжку з гранатою Ф1. Вибух таки стався, але Віталій Володимирович вижив, отримавши опіки першого ступеня та сотню осколків, які так і лишилися в ногах — нижче колін чоловік не відчуває кінцівок. Тоді обійшлося без ампутації, але екс–директор каже, що в перспективі її таки доведеться робити.

До того були погрози телефоном. Перед цим — відмова «співпрацювати» з районним управлінням освіти. Трохи раніше — «відкат» цього управління на будівництві туалету за 180 тисяч гривень на території школи, спроба змінити спосіб фінансування. А на самому початку — бажання колишнього голови Шевченківського району Віктора Пилипишина звести на базі ДЮСШ парк розваг, із чим директор принципово не погоджувався.

Тепер попри те, що екс–голова району перебуває на підписці про невиїзд, у Києві змінилася влада, Віталій Сальніков залишається так само безробітним (звільнили його незабаром після вибуху). А чиновники, що працювали з Пилипишиним, — досі на посадах і відстоюють ті самі інтереси та принципи роботи.

Нині — найгарбузовіший місяць року. Адже саме в середині осені зібрано урожай і на базарах та в крамницях з’являються ці гарні і пузаті жовтогарячі кулі. Здавна в Україні восени гарбузом нагороджували нещасливого претендента на руку і серце, якому дали відкоша. Ще — наприкінці жовтня Геловін, свято завезене, але вже вельми популярне, і головний його символ — саме гарбуз.

Винятково з натуральних продуктів, низькокалорійна, багата на білки та залізо, майже не містить холестерину та жирів, естетична — усе це про японську кухню, яку італієць–сходознавець Фоско Маріанні, котрий довго жив у Японії, охарактеризував так: «це залучення до природи (корінь є корінь, листок є листок, риба є риба), а кількість відміряна так, щоб уникнути перенасичення і можливого відчуття відрази». Сучасна українська письменниця Міла Іванцова підготувала книжку «Японська кухня очима європейця», що грунтується на розповідях наших співвітчизників, які проживають в Японії, і на маловідомих фактах з інших джерел. І хоч книжка ще чекає на свого видавця, ми маємо можливість ознайомитися вже зараз із деякими цікавинками про культуру харчування у Країні Східного Сонця.

Минуло сорок днів, як відійшла Ніла Зборовська. Доктор філології, про останню книжку якої («Код української літератури» — К.: Академвидав, 2006) писали — небувалий факт! — чи не всі глянсові журнали. Ще б пак, адже йшлося про те, що «література і сексуальність взаємопов’язані». А до всього, авторка залучила до свого критичного інструментарію метод із геть провокативною назвою — шизоаналіз.

У Фонді розвитку культури, що на Липках, відкрилася виставка вишитих сорочок гуртка «Знаки». Незмінним керівником і другою мамою вишивальниць понад 20 років є Тетяна Островська. Їі сорочки впізнають здалеку. Це завжди делікатна робота, якісний льон, шовкові нитки, грамотно підібрані узори. Сьогодні на виставці представлено 41 сорочку, 5 рушників, над якими працювали 21 вишивальниця і вишивальник. Сорочки на вішаках «оживляють» постаті з картин художниці Олександри Гордієць. З нею Тетяна Островська знайома здавна. Ще з 6–го класу Саша бігала до неї на гурток, виростала зі знаками, з розповідями про українське мистецтво. «Люблю Сашу за те, що вона іде від знака. А знак диктує поведінку людини, — каже пані Тетяна. — Погодьтеся, наші дії залежать від знака. Якщо стоїть перехід і горить червоне світло, ви не перейдете. Тому на сорочках ми вишиваємо наші українські знаки, які пройшли тисячоліття і відклалися у підсвідомості».

У Колонній залі Національної філармонії відбувся ювілейний вечір з нагоди 70–річчя від дня народження і 45–річчя творчої діяльності народного артиста України Григорія Гаркуші.

Цьогоріч  фестиваль присвячується одному–єдиному манускриптові, що зберігається у Львові, — «Львівській лютневій табулятурі». Це одна з найбільших і найцікавіших збірок такого типу в світі. Вона була написана на межі XVI—XVII століть у Кракові. Саме на цей час припадає розквіт музичного інструмента — лютні.

Напередодні Покрови у невеличкому селі Гончий Брід, що на Ковельщині, встановлено пам’ятник українцям, які загинули під час польсько–українського конфлікту у 1943—1944 роках. На Волині це друге за рахунком поховання, на монументі якого хоч і не вказано, від чиїх рук загинули мешканці цього поліського села, але й без написів все зрозуміло...