Якщо ви все ще вірите, що під Новий рік трапляються дива, не вмикайте телевізор. Бо коли сидітимете перед екраном, сподівання на щось надзвичайне не справдяться ні до того, як стрілки наближатимуться до магічної цифри 12, ні опісля. Вітчизняні телеканали цьогоріч намагатимуться утримувати глядачів, як правило, навіть не місяцями, а роками апробованими фішками. Хоча не буває лиха без добра. Якби не набридлива реклама, якої, можна не сумніватися, буде дуже багато, можна було б порадуватися вдало підібраному фільмопоказу: і радянських кіношедеврів, і порівняно нових касових стрічок минулого–позаминулого років. Це, звичайно, якщо зібрати усі фільми з різних «кнопок».

Ми їх майже не помічаємо. Але вони є, «комунальні» дракони міста Києва. Заплуталися в ліпнині, причаїлися під балконами, зависли на мансардах, готові будь–якої миті до стрибка. Ми просто біжимо, втупившись у тротуар, ми розучилися піднімати голову. Чудові чудовиська живуть між тротуаром і небом, Київ — містичне місто, сичать вони.

Дракон у китайській традиції — втілення величі та найвищої мудрості. Символічне зображення цієї міфологічної істоти разом iз твариною — символом будь–якого іншого року — обов’язково є головним персонажем новорічних свят у Піднебесній. Рік Дракона вважають найсприятливішим для найважливiших справ, а людей, народжених цього року, — наділеними величезним потенціалом.

Традиція передріздвяних святкових ярмарків є давньою й поширеною в усьому світі. Українці здавна любили ярмаркувати перед найбільшими святами у році. Годилося не лише красиво оздобити оселю, а й бути вбраним у нове й щедро обдарувати рідних. На різдвяному ярмарку в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» гончарі та ткачі, лялькарі та іграшкарі, творці з соломи і витинанкарі представили широке розмаїття унікальної подарункової вишивки, килимів, різьблених іграшок, фарфорових сувенірів, виробів iз художнього скла, глиняний і керамічний посуд iз різних куточків країни. Автентичні речі, зроблені вмілими руками і щирою душею українських майстрів спеціально до Різдва, дають відчути смак давніх народних традицій.

Небезпеку викликають стан могильників i висока концентрація забруднюючих речовин у ґрунтах та підземних водах, що може вийти на рівень надзвичайної ситуації. В епіцентрі події — Горлівський хімічний завод, на території якого два десятиліття у великих кількостях зберігали небезпечну хімічну сполуку — мононітрохлорбензол.

Віктора Шишкіна журналісти давно охрестили своєрідним «опозиціонером» у Конституційному Суді — він мав «окрему думку» у справах і щодо політреформи, і щодо «тушок» у парламентській більшості. Критикував Шишкін своїх колег по КС і за нещодавнє рішення про застосування мов нацменшин у судах. При цьому, щоправда, Віктор Іванович зараз не коментує тих тем, на які років шість тому міг говорити годинами. Шишкін відомий своєю участю у справі Гонгадзе (саме він привіз в Україну скандальні «плівки» від майора Мельниченка), захистом у суді унсовців, ув’язнених за акцію «Україна без Кучми». Будучи народним депутатом, Віктор Шишкін вдавався до різкої критики влади. Тепер же суддя Конституційного Суду політичних тем не торкається і відмовляється говорити про нинішню ситуацію в судовій системі України —мантія зобов’язує.

У нинішньому робочому кабінеті одного з творців української Конституції та першого Генпрокурора незалежної України немає портрета Президента — лише державний прапор. Натомість на «особистій території», у кімнаті відпочинку судді, є портрети Василя Стуса, Василя Симоненка та Олени Теліги — «совісті нації», та власне фото з акції пам’яті Гії Гонгадзе. Про все політичне й особисте Віктор Шишкін пообіцяв поговорити з «УМ» — через три з половиною роки, коли закінчиться каденція у КС. А наразі відповів лише на питання, пов’язані з конституційною юриспруденцією.

Нещодавно в Музеї Олеся Гончара проходила презентація створених дітьми коротеньких мультфільмів на тему щедрівок. «Орудував» у майстер–класі для дітлахів відомий аніматор Степан Коваль, лауреат Берлінського кінофестивалю–2003 (він отримав «Срібного ведмедя» за мультфільм «Йшов трамвай номер дев’ять»). Метр показав і свою роботу — мультик–«короткометражку» «Щедрик», саме той, що презентували на «Різдвяній Країні мрій» у Олега Скрипки. «УМ» не пропустила можливості розговорити аніматора, тим більше що й актуальний привід був «під рукою» — робота Степана Коваля над першим народним мультсеріалом «Моя країна — Україна».

Довгий час, із 1996 року до 2004–го, українську олімпійську скарбничку стабільно поповнювали медалями представники вітрильного спорту. Та після завершення кар’єри Ігорем Матвієнком і Євгеном Браславцем, Русланою Таран і Оленою Пахольчик, Родіоном Лукою й Георгієм Леончуком Україна суттєво здала позиції «під вітрилами». Щоправда, не безнадійно. Синьо–жовтий прапор у титулованих товаришів по збірній підхопили віндсерфінгісти Ольга Маслівець та Максим Оберемко. Цікаво, що ця пара, яка з 2008 року зв’язала себе сімейними узами, — рекордсмен за кількістю проведених Олімпіад. За плечима Ольги та Максима — виступи на трьох і чотирьох Олімпійських іграх відповідно. Мають вони на руках і перепустки до Лондона–2012, так що послужний список поповниться.

З огляду на постійний прогрес у результатах Маслівець та Оберемка можна сподіватися, що ювілейні XXX Ігри можуть стати їхнім зірковим часом. Про підготовку до важливого старту, життя своєї родини на воді та суші кореспондентові «УМ» розповіла Ольга Маслівець.

Після трилогії про джурів козака Швайки Володимир Рутківський, як–то кажуть, прокинувся знаменитим. Відтоді кожний його новий текст рокований на преміальні зауваження. 2011–й задемонстрував це промовисто: лавреат ХІІІ Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року»; переможець конкурсу «Книга року ВВС»; претендент на Шевченківську премію. Оскільки на Шевченківку він номінується вдруге, сподіваємося, що здоровий глузд членів Комітету цього разу таки переможе.

Ужгородська письменниця Галина Малик не перестає дивувати. Після відомої трилогії про пригоди дівчинки Алі в різних недоладних світах, після переможних перших і других «Злочинців із паралельного світу», після вуйка Йоя з ужгородського скансену, зрештою, після серії пізнавальних книжечок («Чому я хлопчик?», «Чому я дівчинка?») відома дитяча авторка написала повість–сюр «Абра&кадабра».