Лазанья, нагадаємо, страва італійської кухні. Втім пластини для неї, у класичному варіанті, — борошняні. Тому лазанью не назвеш малокалорійною. Але їх можна замінити... капустяним листям і тоді відчуєте новий смак, а калорій буде значно менше.

Фотографії цього майстра були схожі на мистецькі картини ще до появи комп’ютерної графіки. У пошуках унікального кадру він готовий їздити, без перебільшення, на край світу, забиратися до непролазних ущелин і годинами очікувати благоговійної миті, коли ніч відступає перед світанком. Але, як з’ясувалося нещодавно, красивим може бути не лише далеке, а й «Близьке». Саме під такою назвою Володимир Оглоблін презентував виставку фотографій, знятих на Харківщині. Над цим проектом майстер працював довгих сім років, проїхавши з камерою всі 27 районів області.

Якби зібрати всі букети квітів, які подарували співакові за понад шістдесят років творчої діяльності, то це була б територія, може, більша за футбольне поле. Якби виміряти довжину всіх доріг під час гастрольних поїздок (літаком, поїздом, автобусом, автомобілем), які за життя здолав Дмитро Михайлович, то, певно, можна було б досягти Місяця. Якби зібрати разом усі публікації різними мовами, присвячені його виступам в Україні та на різних континентах, то вийшло б багатотомне видання.

Він співав не тільки для Сталіна, Хрущова й Брежнєва, а й у простих сільських будинках культури по всій Україні, а також у багатьох престижних залах зарубіжних країн. Як це вдалося простому буковинському хлопцеві? Як розгадати феномен величі митця, дивовижне поєднання в ньому простоти й аристократизму, від спілкування з яким кожен стає одухотворенішим, прекраснішим, благороднішим?!

Лідія Доннерс–Мунт народилася і виросла в Голландії, а на батьківщину свого батька–українця потрапила лише у 15 років. Але відтоді вона відчуває нерозривний зв’язок в Україною. Пані Лідія вже багато років допомагає українським сиротам, дитячим спортивним школам, лікарням, бібліотекам. А віднедавна взяла під опіку так званий проект «дніпропетровського Рембрандта» («УМ» писала, що у Дніпропетровському художньому музеї виявлено невідому картину Рембрандта «Жінка в перлинному намисті». Але її оригінальність ще мають підтвердити голландські мистецтвознавці).

Колишня балерина, спортивна атлетка, дружина голландського держпосадовця й активістка українсько–голландських гуманітарних проектів Лідія Доннерс–Мунт відвідує Україну дуже часто. Вона каже: «Хоч я і живу в Нідерландах, але серце моє належить Україні».

Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років» започатковує проект «Родинна пам’ять про війну». І в рамках цього проекту закликає українців, які пережили Другу світову війну, поділитися своїми спогадами.

Львівська школа №72 — єдина в Україні, де учні можуть наживо побачити, як працюють альтернативні джерела енергії. На її даху вже рік стоять вітряк та сонячна батарея. І хоча обладнання встановлювали з просвітницькою метою, від нововведення є й користь — за місяць вітряк і сонячна батарея виробляють 30 — 40 кіловат електроенергії. Для порівняння — це місячна норма споживання електроенергії для однієї людини в сільській місцевості. У школі цієї електрики вистачає для освітлення частини коридорів та роботи одного–двох комп’ютерів.

Зірка фільмів «Оптом дешевше» та «Реальні дівчата» й серіалу «Пліткарка», одна з найхаризматичніших актрис молодого голлівудського покоління Хіларі Дафф стала мамою. Днями 24–річна Хіларі народила сина, неабияк порадувавши свого чоловіка, хокеїста Майка Комрі. Той хоч і казав, що дочка зробить його не менш щасливим, усе ж не приховував бажання виховати з первістка класного гравця НХЛ. Сам Майк у лютому був змушений завершити кар’єру в 31 рік після травми стегна, яке пошкодив уже втретє з 2007 року. До речі, з Хіларі він познайомився невдовзі після першої травми.

Неуважність організаторів чемпіонату арабських країн зі стрільби в Кувейті обернулася курйозом і міжнародним скандалом. Під час нагородження казахстанської спортсменки Марії Дмитрієнко увімкнули фонограму не національного гімну Казахстану, а... пародії на нього. Відтак увесь зал із цікавістю прослухав гумористичну пісню про «найбільшу країну світу», «найкращу у світі промисловість», «найчистіших повій» та «могутній пеніс нашого лідера».

На американській митниці:

— Що це за жуки у вас у банці, містер Петренко?

— Колорадські. Вирішив показати хлопцям їхню батьківщину.

Не кожний дебют викликає масовий відгук преси, а перші дві книжки Тараса Антиповича — «Мізерія» (К.: Нора–Друк, 2007) та «Тіло і доля» (К.: Факт, 2008) — спромоглися зібрати як дописи принагідних рецензентів, так і аналітику відомих критиків. Одні насамперед захоплювалися легкістю Антиповичевого письма, вигадливістю фантазії та одностайно висновковували: нічого подібного досі в українській літературі не було (пізніше Яна Дубинянська поставила цьому захватові точний діагноз: брак ерудиції). Інші ж, з ерудицією, побачили тут алюзії на відомі класичні й сучасні твори світового письменства.