Одразу так і не пригадаєш, коли вітчизняні стрибуни з трампліна привозили з континентальних першостей переповнену медалями скарбничку. Хай там як, але на чемпіонаті Європи в Ейндховені, здобувши вісім нагород у 11 дисциплінах, підопічні Тамари Токмачової встановили власний рекорд за кількістю медалей. Не дивно, що з таким доробком, в якому є дві золоті, три срібні та три бронзові відзнаки, українці стали першими в командному заліку, випередивши французів (2–0–1) та британців (2–0–0).

Останнім часом голлівудська актриса з українськими коренями Міла Куніс побоюється одна навіть на вулицю вийти. Зірку «Чорного лебедя» чотири місяці переслідує нав’язливий прихильник. 28­річного Стюарта Лінн Данна вже тричі затримували та заборонили наближатися до зірки протягом трьох років. Проте це мало заспокоює Мілу, адже молодик двічі порушував заборону. Зірка, яка десять років тому знялася в стрічці «Американський психопат­2» про маніяка, побоюється, що сценарій того фільму Стюарт може втілити у реальному житті. Адже в хлопця, судячи з поведінки, не все гаразд із головою.

Американський актор Уїлл Сміт, який минулого тижня презентував у Москві свій новий фільм «Люди в чорному­3», оскандалився в інциденті з українським кореспондентом. Коли актор прямував червоною доріжкою на презентацію до кінотеатру, журналіст каналу «1+1» Віталій Седюк підійшов до актора і поклав руку йому на плече. Актор відреагував на цей жест спокійно і навіть обійнявся з репортером. Проте коли Седюк поцілував Сміта в щоку, той враз змінився на обличчі, відштовхнув журналіста і навіть легенько дав йому ляпаса тильним боком долоні. На відео, яке зараз активно обговорюється в інтернеті, видно, як актор щось обурено вигукує. Все сталося настільки несподівано, що навіть охоронці не встигли зреагувати на інцидент. Після пригоди Сміта одразу ж завели до кінотеатру, щоб уникнути продовження конфлікту.

Священик вiдправляє службу за померлих:

— За душу Петра, за душу Івана, за душу Степана.

Онук бабі:

— Бабо, ходімо звідси, бо він ще й нас задушить.

Хоча до початку виборчої кампанії де–юре лишається кілька місяців, де–факто вона вже стартувала. Ще з кінця минулого року багато потенційних мажоритарних кандидатів відзначають кожне свято роздачею продуктових пайків виборцям. Тих, хто схильний міняти свій голос на такі подачки, журналіст Сергій Лещенко небезпідставно називає «бидлом». Адже порівняно дешеві «вливання» кандидат обміняє на стократ цінніші привілеї, пільги, близько 30 тис. грн. щомісячних офіційних надходжень плюс доступ до розподілу потоків держбю­джету. «Я буду недоторканною особою, і навіть якщо розчавлю тебе по дорозі, мені нічого не буде, поки мої колеги не позбавлять мене імунітету», — може сказати такий «купець», звертаючись до «бидла».

«На виборах київського мера у 2006 році гречка стала «притчею во язицех». Цей продукт із дарованого Леонідом Черновецьким набору перетворився на модну фішку, яку копіюють багато кандидатів, — зазначає в коментарі «УМ» політолог Володимир Фесенко. — Але на Черновецькому гречка не замикається. Її будуть роздавати й далі. А причини перемоги Черновецького не такі дешеві, як здається зовні».

Щодо ціни перемоги, то треба визнати: продуктові набори від кандидатів дедалі дорожчають, і вже не гречка там «цариця піару». «УМ» спробувала проаналізувати дії нинішніх «гречкосіїв» та їх легітимність.

Чиказький саміт НАТО не оминув увагою «українське питання». Його резолюція жорстка і майже безнадійна для правлячої в Україні «еліти». «Ми стурбовані вибірковим застосуванням правосуддя і тим, що видається політично вмотивованим переслідуванням... лідерів опозиції, а також умовами їх утримання», — цитує УНІАН декларацію саміту. Заклик до України від лідерів країн–членів НАТО — вирішити проблеми в судовій системі, щоб вони відповідали принципу верховенства права над політичними міркуваннями, а також забезпечити чесні та демократичні вибори до парламенту.

Бетонна восьмиповерхівка, нудна, по–радянському сіра, схожа на стару висотку в спальному районі Києва, якби не глухі стіни з маленькими вікнами–бійницями. Цій «сліпій» будівлі пасує місце «прописки» — вулиця Кутузова.

35 років тому її звели для зберігання архівів КПРС. На той час це було найсучасніше в Україні фондосховище. З–поміж усіх історичних документів радянська влада найбільш шанобливо ставилася саме до партархівів. Прогрес рвонув уперед, а це фондосховище і сьогодні вважається найсучаснішим в Україні (конкуруючи хіба що з архівним сховищем Наукової бібліотеки ім.Вернадського, зведеної «під завісу» існування СРСР). Ми просто інших не збудували. Саме тут орендує один поверх уся українська літературна класика, люди–пам’ятники — і Сковорода, і Шевченко, і Франко, і Леся. Їхні рукописи, бібліотеки, приватні листи, прижиттєві видання з авторськими правками на полях, — вся велика спадщина, якою закликає пишатися шкільний підручник, є всього–на–всього скромним орендарем сьомого поверху та «келії» читальної зали з потріпаними, певно, ще давньорадянськими стільцями.