Для початку — про норми міжнародного права. Право на свою мову не належить до основних прав людини, про це не згадується у Загальній декларації прав людини (ООН, 1948), у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950). Це право — право національних груп. У Копенгагенських критеріях (критерії вступу до ЄС, 1993) проголошено: «Члени національних меншин повинні мати... право на свою рідну мову (настільки, наскільки це не суперечить правам інших людей, а також демократичним процедурам і загальній законності)». У Декларації про права осіб, що належать до нацменшин, релігійних і мовних меншин (ООН, 1992), сказано: «Держави вживають відповідних заходів для того, аби там, де це можна здійснити, особи, що належать до нацменшин, мали необхідні можливості для вивчення своєї рідної мови або навчання рідною мовою».
Європейська хартія регіональних і міноритарних мов (1992) — документ нечіткий, недопрацьований, її не ратифікували Франція, Росія, ще низка країн.