Україна буде однією з 204 (за попередніми даними) країн–учасниць ХХХ літніх Олімпійських ігор, що пройдуть у Лондоні 27 липня — 12 серпня.

На п’ятій для незалежної України літній Олімпіаді нашу країну представлять 245 спортсменів. Це повторення другого кількісного показника (стільки ж було в Афінах 2004 року, більше — лише в Пекіні–2008).

Українці змагатимуться у 28 дисциплінах із 39 можливих.

Найбільше наших спортсменів — 78 — буде в легкій атлетиці, 24 — в академічному веслуванні, 14 — у плаванні, по 10 — у вільній боротьбі та дзюдо.

Чоловіків — 125, жінок — 120.

Видатний поет і композитор провів у Харкові лише один офіційний концерт, але ця незабутня подія заслужила окремого монумента. Наступного року в Харкові йому, нарешті, встановлять пам’ятник. Принаймні минулого тижня члени журі з–поміж 15 робіт обрали найкращу, а чиновники мерії дали обіцянку втілити ідею переможців у бронзі до чергового дня народження поета.

Сто тисяч гривень виділила Черкаська обласна рада для нового музею Тараса Шевченка, який планують облаштувати в селі Мошни Черкаського району. Там дотепер збереглася стара глиняна хата (їй 150 років) міщанина Нагановського, який тримав у селі заїжджий двір і де влітку 1859 року гостював Тарас Шевченко.

Будівельних справ майстри втілили у життя оригінальну забаганку свого замовника Ігоря Кончика за якихось два місяці. Тепер кожен відвідувач тутешнього дель­фінарію «Акваторія», на території якого розташована незвична новобудова площею 43 квадратні метри, зможе ще й випробувати свій вестибулярний апарат.

Диво–капсула, створена вченими Харківського державного університету харчування і торгівлі, виявилася напрочуд універсальною. З її допомогою можна, наприклад, доставити пробіотики до кишечника, оминувши згубну дію шлункового соку. А заодно перетворити звичайну сосиску на повноцінний хот–дог, «інноваційно» сховавши у ній кетчуп, майонез i гірчицю. Майбутнє в харківського ноу–хау не менш фантастичне: якщо подальші університетські дослідження пройдуть успішно, то капсула, наповнена інсуліном, може звільнити невдовзі діабетиків від щоденних болючих ін’єкцій.

Уже одинадцять людей оголосили голодування на знак протесту проти сумнозвісного закону №9073 «Про засади державної мовної політики». «На жаль, ми весь час несемо втрати — люди, які голодували, покидають нас через стан здоров’я, — розповів «УМ» Олег Веремієнко, правозахисник та один iз тих, хто голодує на захист української мови. — «Швидка» постійно забирає протестувальників, які голодом доводять себе до критичного стану. Позавчора вночі нас покинув п’ятий. Щоправда, їхати доводиться не в лікарню, а по домівках. Причину не буду називати. Скажу лише, що столичні лікарні відмовляють у госпіталізації: кажуть, що ми здорові, й виганяють геть».

«Такої зневаги годі й уявити. Звісно, Путін усвідомлює, що перед ним принаймні подумки плазують і європейські лідери — у нього ж є газ... Але так «опустити» когось із них він нізащо б не наважився», — коментує знайомий європейський дипломат ялтинську зустріч президентів Росії й України.

Для свого першого візиту в Україну після третьої «посадки» в президентське крісло глава РФ обрав засідання Українсько–російської міждержавної комісії в Ялті. Напередодні приїзду ВВП до Криму експерти розмірковували щодо порядку денного цієї зустрічі: мовляв, зниження ціни на газ, швидше за все, чекати не варто, зате Україна з Росією нарешті підпишуть угоду про розмежування кордону в Керченській затоці. Про газ і справді говорили мало, а домовленості про делімітацію кордону виявилися примарними — як зазначено в підсумковій заяві, наші держави мають створити спільне підприємство з управління Керч–Єнікальським каналом, деталі якого буде узгоджено згодом.

Але, зрештою, те, про що говорили й не говорили президенти, виявилося питанням другорядним. Адже всією своєю поведінкою Володимир Путін яскраво продемонстрував: якщо його й цікавить позиція України, то лише як частини імперії на кшталт Євразійського союзу. Запізнившись на рандеву з Віктором Януковичем аж на чотири(!) години, московський гість по завершенні «пустопорожнього» засідання вирушив на гостину до свого кума Віктора Медведчука. Який, за збігом обставин, є палким прихильником вхо­дження України у всі можливі союзи з Росією. Саме на цю ідею екс–глава СДПУ(о) послідовно працює вже багато років — хоч у тіні, як за прем’єрства Юлії Тимошенко, хоч «на світлі», як зараз, коли вже призабутий багатьма «князь тьми і темників» знову виповз на поверхню зі своїм проектом «Український вибір».

Кінофестиваль в Одесі цього року відбувається втретє, але він уже устиг обзавестися кількома традиціями. Серед них — і пафосна церемонія відкриття з червоною доріжкою перед Оперним театром, на якій часто можна споглядати політиків та селебретіз у вишуканих і не дуже туалетах, а не тих, хто працює в кадрі і особливо за кадром, хто рухає кінопроцес уперед. Цього року — та ж сама історія... Добре, що відкриття — це явище одномоментне і на учасників та гостей фестивалю чекає справді цікава і насичена робота під час сеансів, майстер–класів, творчих зустрічей. На безумовні оплески заслуговує ідея організаторів зібрати на фестивалі молодих кінокритиків — лекції для початківців проводять «динозаври» професії на чолі з головою журі Андрієм Плаховим. А от традиційні покази просто неба поки що справляють двояке враження: величезна кількість бажаючих долучитися до кіномистецтва найвищого ґатунку не лише тішить, а й викликає бажання попросити організаторів придумати дещо інший алгоритм таких сеансів, щоб було і комфортніше, і безпечніше..