Здавалося б, Донецьк — це місто, якому в останню чергу потрібне сучасне мистецтво. І черга ця ніколи не дійде. Але факт залишається фактом: найбільший в Україні «заповідник» contemporary art знаходиться в промзоні шахтарського міста, де навіть житлових масивів поруч немає, — на вулиці Світлого шляху. На 7 гектарах території заводу ізоляційних матеріалів зі справжнім териконом посередині. Сюди не прийдеш на вернісаж у «лубутенах», нехай вони й на два–три виходи — дивно зберігати у шафі пару з облізлою від гравію шкірою, тому кеди і балетки — святкове взуття і зіркових художників, і важливих гостей. Із 20 квітня до 1 липня цього року в «Ізоляції» побувало близько тисячі людей, кажуть працівники Фонду, — це дуже хороший показник. На відкриття виставок приходять переважно студенти та співробітники +3 — родичі, друзі, знайомі, сім’я, причому співробітники — це і волонтери–гіди, піарники, куратори, і електрики та роботяги, які руцями матеріалізують ідеї художників.

Коли арт–центр тільки відкрився, люди потяглися на облагоро­джену територію культурно відпочити — з пляшкою–закускою, тоді культура виставила фільтраційний бар’єр у вигляді плати за вхід. Але їхати через усе місто в промзону єдиним автобусом, а потім платити гроші — і просунутий донеччанин не готовий. Та й стратегія «підсажування» на contemporary art передбачає режим максимальної лояльності. Зараз вхід на «Ізоляцію» безплатний, а на вернісажі гостей привозять із Києва та з–за кордону.

Наприкінці минулого року несподівано вийшло друге видання збірки Сергія Жадана «Ефіопія» (Х.: Фоліо). Дивина в тому, що книжка з’явилася бюджетним коштом за програмою «Українська книга», раніше знаною як «Випуск соціально значущих видань». Наповнення бібліотек поезією (як і прозою також) не є пріоритетом цієї держпрограми. Тож одразу виникають запитання: чому з усієї сучасної поезії — саме Жадан? І чи він один здатний представляти у масових книгозбірнях усю нинішню українську літературу? Але хай би як там було, наявність творів С.Жадана у публічних бібліотеках — добре. А ще чиновники несамохіть визнали, що цей письменник таки належить до «соціально значущих».

У суботу в селі Ветли Любашiвського району на Волині — малій батьківщині першого віце–спікера Верховної Ради Адама Мартинюка — невідомі побили активістів громадянського руху «Відсіч» та журналістів місцевого видання «Перець волинський». Як повідомляє «Відсіч», молоді люди приїхали до округу №23, де балотуватиметься Мартинюк, у рамках кампанії «Помста за розкол країни». Вони хотіли поінформувати місцеве населення, чому не можна голосувати за Адама Івановича — «лобіста мовного законопроекту Колесніченка—Ківалова, союзника Партії регіонів». «Завершивши поширення листівок, активісти йшли селом, коли до них під’їхав автомобіль — білий «Фольксваген», з якого вийшли троє чоловіків спортивної статури й одразу почали бити активістів. Ті повідомили про напад журналістів та міліцію. Після цього нападники намагалися забрати в активістів телефони, а один розбили об асфальт. А потім сіли в автомобіль та зникли з місця подій», — повідомляє сайт організації.

Через рік після запуску оновленої європейської політики сусідства єврокомісар із питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле налаштований оптимістично. «ЄС швидко та цілеспрямовано формував основи нової європейської політики сусідства і зараз набагато краще підготовлений до того, щоб розвивати взаємини з кожним з партнерів настільки, наскільки дозволяють їхні очікування, потреби та можливості», — каже пан Фюле в інтерв’ю з нагоди виходу нещодавнього звіту Єврокомісії щодо прогресу в реалізації Європейської політики сусідства.

Однією із загадок виборів–2012 є партія «УДАР» Віталія Кличка. Українці, які гарячково шукають чергову «третю силу» й «нове обличчя» (при тому що Арсеній Яценюк тепер у БЮТ, а Сергій Тігіпко — в «Регіонах»), майже вимушено схиляються на бік імпозантного боксера. Кличко вперше брав участь у виборах ще в 2006 році — як перший номер блоку «Пора–ПРП», але то був не його час. «Дозрів» він лише тепер. За даними Київського міжнародного інституту соціології, рейтинг «УДАРу» — «Українського демократичного альянсу за реформи» — сягає 14%. За такої підтримки за списком цієї партії в парламент пройдуть як мінімум 30—40 осіб. А ще ж у мажоритарних округах належність до цієї «третьої сили» означатиме щасливий квиток.

На просторах Миколаївщини стартував арт–проект «Кінбурнська коса під захистом Господа»: просто серед первозданної природи встановлено сім полотен із зображенням Лику Христа. Ікони розташовані за спеціальною схемою, щоб вони були своєрідними «маркерами» унікальної природи Кінбурнської коси: маяк шпиля Кінбурнської стрілки, Геродотова Гілея, берег Ягорлицької затоки та інші унікальні місця. Полотна розташовані так, щоб з моря і землі було далеко видно образ Ісуса. Цим самим ініціатори проекту хотіли наголосити, що це унікальне місце завжди знаходиться під особливим Божим покровом.

Аби підняти градус підтримки збірної ФРН на Олімпіаді в Лондоні, німецька редакція «Плейбоя» влаштувала оригінальну фотосесію: п’ятеро спортсменок знялися ню. Дівчата на різні смаки — від 28–річної Крістіни Шютце з Дюссельдорфа, що представляє збірну з хокею на траві, до 18–річної російськомовної гімнастки–«художниці» Регіни Сергєєвої. Крім них, голяка сфотографувалися плавчиня Ангела Маурер, стрибунка у воду Крістін Штойєр та майстриня стрільби Беате Гаусс.

У Казахстані тигри не водяться, але іноді з’являються — скажімо, як циркові артисти. Та ще й які артисти! Днями в місті Екібастуз Павлодарської області стався казус: під час вистави московського цирку Юрія Нікуліна тигр на кличку Кеша… помочився на високопоставлену публіку.

Переглядаючи з дочкою мультики, прийшов до однозначного висновку, що Вінні–Пух — набагато більша свиня, ніж П’ятачок.

У фільмі «Міміно» герої Вахтанга Кікабідзе й Фрунзіка Мкртчяна змагалися, хто щедріший, гостинніший і взагалі кращий друг — грузин чи вірменин? Режисер картини Георгій Данелія взяв цю особливість національної конкуренції просто із життя. Але випадковий подорожній, який може й не здогадуватися про існування цього духу змагання, все одно мимоволі виявиться втягнутим у дану гру. Бо після подорожі Грузією та Вірменією неодмінно задумається: хто все ж щедріший, гостинніший і взагалі кращий друг — грузин чи вірменин?