Православні та греко-католики готуються до найбільшого християнського свята — Великодня. Хтось розмальовує писанки і готує смачні страви, за якими встигли заскучати під час Великого посту.

Їй судилося зростати у важкі повоєнні часи, до того ж, у восьмилітньому віці залишилася без мами й тата, під опікою бабусі Василини — дуже доброї і мудрої жінки, котра мешкала у селі Годи Коломийського району. Від неї і набиралася розуму, вчилася газдувати так, як це здавна робили юні галичанки. Та чи не найвиразніше у Галинчиних дитячих спогадах зафіксувалися тодішні особливо урочисті передвеликодні клопоти.

У традиціях кожного розташованого в Карпатах населеного пункту є щось своє, особливе, чого ніде більше не побачиш і не почуєш. Але мало якому гірському селу чи присілку випала честь мати власну писанкарську школу з характерним лише для цієї місцевості кольором та орнаментом. До таких щасливців належить Чорний Потік — віддалене село, що розкинулося обабіч однойменної річечки.Тутешні писанки зазвичай мають чорне тло, на якому зображені як прості композиції з листочків, квадратиків, ромбиків, кружечків, так і складніші, навіть — церкви. Чорнопотоцькі писанки великі за розмірами, або, як тут кажуть, лабаті, та цінуються на рівні із знаменитими космацькими, які розписують у сусідньому Косівському районі.

Остуджені київськими морозами, «нашоукраїнці» вилітали на Західну Україну в повному «полярному» спорядженні: голова юридичного департаменту «НУ» Роман Зварич, скажімо, вдягнув теплий спортивний костюм, Микола Катеринчук — штани для катання на лижах (костюмні перевозив на вішаку). Хтось із штабістів узагалі вдягнув кожух, а ще один узяв про запас — на випадок, якщо хтось змерзне на тернопільському віче.

«Ми маємо продемонструвати суспільству, що для нас є цінності, вищі за передвиборчі баталії. Давайте разом відзначимо День Злуки, дамо сигнал суспільству, що українці вміють робити уроки з власної історії», — такий заклик напередодні чергової річниці об'єднання Захiдно-Української Народної Республiки та Української Народної Республiки Президент Віктор Ющенко адресував усім політичним силам. Символічного — бо ж день такий — об'єднання від політиків «помаранчевого спектра» сподівалися 22 січня і їхні виборці.

Учора в ополонках України, попри лютий мороз, спостерігалося масове нашестя людей неполохливого десятка, які вірять у те, що купання в освяченій йорданській воді приносить здоров'я, змиває гріхи й очищує душу. Серед них був і Президент Віктор Ющенко, який традиційно відзначає свято Водохреща купанням в ополонці. Схоже, Президент керувався логікою: легше в ополонку стрибнути, ніж увійти в «клітку» з депутатами, які чекали вчора Ющенка на розборки.

Святим Богоявленням, Хрещенням Господа Бога та Спаса нашого Ісуса Христа завершується цикл зимових святок. Напередодні свята Богоявлення, 18 січня, робилася остання, пісна кутя. Від цього походять народні назви свята — Голодна або Плаксива Кутя, а також друга Вілія, Йордань, Водосвяття, Водохреща. Останні назви зумовлені основним змістовим моментом обрядовості й вірувань цього свята — символікою посвяченої води та хреста, що перемагають нечисту силу, очищають від неї весь людський простір.

Це свято ще називається Богоявленням Господнім, Водохрещами, Йорданню. Про історію торжества розповідає нам Євангеліє устами святого апостола і євангеліста Матвія: «Тими ж днями приходить Іван Хреститель і проповідує в пустелі юдейській, та й каже: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!». Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: «Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!».

В Україні Новий рік з деяких пір святкується двічі. 12 лютого 1918 року Центральна Рада й уряд УНР ухвалили закон про впровадження нового календаря, за яким Новий рік стали святкувати 1 січня. Протягом же багатьох віків святкував наш народ новоліття на Щедрий вечір (13 січня за новим стилем), що у православних святцях припадає на день святої Меланії, напередодні дня святого Василя (14 січня за новим стилем). Звідси й інші назви цього свята — Маланка, Василя, Багата Кутя, Щедруха або Щадрець. Щедрий вечір сприймався як порубіжна дата, від якої залежало благополуччя всього майбутнього року.

Свято Обрізання Господнього належить до великих свят православ'я і збігається з днем пам'яті святого Василя Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської (379 р. по Р.Х.). В цей день у храмах читається шосте зачало Євангелія від Луки, в якому, зокрема, сказано: «Коли ж виповнилось вісім день, щоб обрізати Його (новонароджену Дитину), то Ісусом назвали Його, як був ангел назвав, перше ніж Він в утробі зачався...».