Це свято ще називається Богоявленням Господнім, Водохрещами, Йорданню. Про історію торжества розповідає нам Євангеліє устами святого апостола і євангеліста Матвія: «Тими ж днями приходить Іван Хреститель і проповідує в пустелі юдейській, та й каже: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!». Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: «Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!». Тоді до нього виходив Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця, і в річці Йордані хрестились від нього, і визнавали гріхи свої... Прибув й Ісус, але Іван переконував його, що це він має хреститися від Христа. А Ісус відповів: «Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити всю правду». Охрестившись, Ісус вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із неба: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!».
Слово «хрещення» грецькою мовою означає «занурюю», або «повне занурення». Обряд обмивання з метою духовного оновлення, очищення, переродження прийшов із глибини віків і був відомий задовго до Івана Хрестителя. Зміна імені на знак зміни володаря також практикувалася у старозавітні часи, про що маємо підтвердження в Біблії. За часів Римської імперії патрицій, набувши собі раба, занурював його повністю у воду і після цього давав нове ім’я. Даний ритуал символізував те, що віднині ця людина — його раб, а минуле життя її ніби змивається, повністю стирається. Рабовласник давав рабу також і нове ім’я на знак повної приналежності собі. Починаючи від Івана Хрестителя, Предтечі Господнього, традиція повного занурення у воду набуває нового змісту. Як читаємо в Євангелії, Іванове хрещення було очищуючим хрещенням покаяння — зануренням у духовну річку підзаконного вчення, що веде до Христа. Іванова проповідь вела людей до покаяння. Люди визнавали гріхи свої, а обряд занурення у воду був символом, зовнішньою емблемою цього духовного очищення, омивання гріхів: як фізична вода змиває з нас бруд тілесний, так і сльози покаяння змивають з душі бруд гріха..
Без сумніву, Ісусу Христу не було потреби в каятті, адже Він був безгрішним Богом. Не було в Нього потреби також і хреститися духовно, занурюватись у Слово, бо Він Сам був Богом-Словом! Він приніс на землю оновлене Слово, Новий Заповіт, який підняв старозавітне відкриття на найвищий щабель — щабель любові. Про це свідчить нам і Євангеліє від Івана, яке починається словами: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово... І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця...» І славу цю було явлено на землі саме в цей великий день — день, коли відкрилося людям Божество в усій повноті Пресвятої Трiйці. Тому й свято це називається ще Богоявленням: Син Божий хрестився в Йордані, Дух Святий злинув на Нього у вигляді голуба, і з неба чувся голос Бога Отця.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
