Відмова Президента Януковича ночувати у свого російського колеги в Завидові під час останнього робочого візиту не минула безслідно. Зачеплені за живе амбіції Володимира Путіна «вихлюпнули» в українські і російські ЗМІ порцію відповідної пропаганди проти співробітництва України з Євросоюзом. Учора в «Комсомольской правдє в Украінє» вийшло інтерв’ю кума російського президента Віктора Медведчука, який назвав євроінтеграцію України «красивим блефом». А перед тим у «Вістях тижня» на державному телеканалі «Росія–1» ведучий Дмитро Кисельов відверто збиткувався над Януковичем та «бомбив» небажання Києва схилятися на бік Митного союзу.

Із вулиць Львова таки зникла реклама Митного союзу з Росією. Йдеться про тридцять пропагандистських білбордів, замовлених громадським рухом «Український вибір», який очолює близький до Путіна екс–глава СДПУ(о) Віктор Медведчук.

Учора у Страсбурзі почала роботу чергова сесія Європейського парламенту. На ній депутати–представники 27 країн ЄС за участю верховного представника Євросоюзу з питань зовнішньої і безпекової політики, віце–президента Єврокомісії Кетрін Ештон почали обговорювати також і останні події в Україні.

«...Така людина, — посміхнувся єгер. — Зупинити його неможливо. Скільки років iз ним знайомий, але не перестаю дивуватися. Інтелігент вищої проби, доктор наук, але може ось так, пліч–о–пліч зі всіма [йти на полювання]». Це не фраза з репризи «95–го кварталу», це — цитата з нової біографічної книги «Віктор Янукович», виданої щойно харківським «Фоліо». Це вже друга книга Володимира Чередниченка, таємничого як для широкого загалу, так і для письменницького кола автора, котрий вправно малює красивий образ Віктора Федоровича. Першою була «Національна ідея» (2010), де президентський літописець захоплювався «благородним походженням» Януковича та розповідав про «сословіє» людей iз його оточення. Міфотворець поспішає, адже має конкурента — Віталія Спажука, котрий у 2011 році видав подібну за тональністю книгу «Життя під знаком факторіала», а ще раніше — працю «Істинний творець». Можливо, ці двоє змагаються за звання «офіційної марії прілєжаєвої» для Януковича? А сам пан Президент — проФФесор, інтелігент з двома ходками в зону, власник золотого унітазу і поля для гольфу в прихапаному в держави Межигір’ї — стає літературним героєм, подібно Леніну, Сталіну, Брежнєву? Чи можна говорити про «януковичіану», такий собі культ особи українського владця?

Пригадується, як ще на початку 90–х років, коли на зрусифікований Схід iз Галичини посунула навала «правильного» українства у вигляді творчості чи то гурту «Братів Гадюкіних», а чи постмодерних книжок Юрка Андруховича, автор сих рядків застерігав щодо лукавої перехняби соціокультурної ситуації. Справа була в тому, що сумнівний месіанізм галицького люду, екстрапольований на східні терени, неабияк засмічував абсолютно відмінні за своєю культурною ментальністю осередки слобідської духовності. У згадані часи недаремно вважалося, що зокрема літературі галицького регіону цілком природніше було б розвиватися у зворотному, західному, напрямі, аніж іти легким шляхом на ще не спаплюжений Мазохом та Іздриком український Схід.

Коли водій Микола Азаров тисне на гальма перед черговою вибоїною на дорозі, він одразу ж глибоко замислюється, озирається поглядом у свою молодість та аналізує стан справ у народному господарстві. Принаймні саме це він учора заявив на засіданні уряду. «Я водій iз сорокарічним стажем, сам за кермом проїхав усю Україну й бачив більшість наших доріг, прокладених переважно після війни», — аскетична зала засідань Кабінету Міністрів викликала у вразливого Миколи Яновича напад ностальгії. Особливо після того, як він згадав підступне запитання продажного журналіста про нібито погану якість українських доріг, що ним підбурений опозицією писака намагався збити Прем’єр–міністра на слизьке просто–таки у прямому ефірі!