Навіть ті, хто ніколи не цікавився образотворчим мистецтвом спеціально, механічно знають головні віхи і факти із життя російського художника Михайла Врубеля: 5 років він жив у Києві і київський період вважається чи не найпродуктивнішим у його творчості; він був закоханий в Емілію Львівну Прахову, дружину Адріана Прахова — історика мистецтва, археолога, який керував оздоблювальними роботами у Володимирському соборі та реставрацією Кирилівської церкви у Києві; головні його роботи — «страсний» цикл і «демони», останні — ілюстрація до однойменної поеми Михайла Лермонтова; у Кирилівській церкві є чотири ікони пензля Михайла Врубеля і настінні розписи; останні вiсiм років життя художник страждав психічними розладами. Із творчо–життєвої канви нам уявляється похмурий художник із драматичним світосприйняттям, який тяжів до філософської символіки і трагічної образності. Втім виставка, яка в п’ятницю відкрилася в Київському музеї російського мистецтва, і присвячена 155–річчю з дня народження Михайла Олександровича, особисто для мене відкрила Врубеля різноманітнішого і «кольоровішого» за класичний стереотип. Підозрюю, що ці відкриття кияни зробили для себе набагато раніше, адже в російському музеї це вже десята виставка, починаючи з 1910 року, але оскільки робити приємні відкриття ніколи не пізно — ділюся враженнями на той випадок, якщо хтось, як і я, не бачив ТАКОГО Врубеля раніше. >>
