Від початку військового конфлікту між Грузією та Росією Україна чітко задекларувала свою позицію: у відповідній заяві Міністерства закордонних справ наголошується на тому, що наша держава підтримує територіальну цілісність Грузії і готова «в рамках міжнародних дипломатичних зусиль зробити свій внесок у мирне врегулювання ситуації в регіоні». Висловлюючи жаль з того приводу, що Росія з посередника стала безпосереднім учасником конфлікту, Україна закликала Російську Федерацію, постійного члена Ради Безпеки ООН, «вивести війська з території Грузії, виявляти стриманість у своїх діях та здійснити необхідний вплив на сепаратистський режим Цхінвалі з метою повернення його представників за стіл переговорів».

Як уже повідомлялося, кораблі Чорноморського флоту Російської Федерації, які базуються в українському Севастополі, 9 серпня вийшли до берегів Грузії. Невідомо, чи брали вони участь у недільному обезголовленні грузинського військово–морського флоту, коли вогнем із російських кораблів потоплено ракетний катер «Тбілісі» та пошкоджено ракетний катер «Діоскурія» — два найбільші військові судна Грузії.

Український літак із гуманітарною допомогою для Грузії протягом доби не міг вирушити до сусідів на допомогу. Як повідомив у неділю «5–му каналу» міністр закордонних справ України Володимир Огризко (який перебуває за дорученням Президента України в Тбілісі. — Авт.), Туреччина закрила повітряний коридор, тож літак не зміг би сісти у Грузії. Того ж дня міністр висловив сподівання, що літак зможе вилетіти в рейс уже в понеділок уранці. Та станом на ранок 11 серпня гуманітарний вантаж, а це медикаменти, перев’язувальні засоби, харчі та предмети першої необхідності для цивільного населення Грузії, так і не зрушив із місця.

Біля амбасади РФ зібралися понад 300 осіб. Основну групу протестувальників складали представники грузинської діаспори в Україні. До них приєдналися українські громадські та політичні організації УНА–УНСО, ВО «Тризуб», «Пора».

Російський ведмідь відкрив нову сторінку своїх військових «звитяг». Танки на чужій території, авіабомбардування суверенної Грузії, сотні вбитих мирних грузинських громадян, масована пропагандистська атака, замішана на брутальній брехні, — так виглядає перша війна Росії у ІІІ тисячолітті. Війна Росії й Грузії — хто міг подумати, що таке можливе? Але в тоталітарній Росії Путіна, яка прагне знову стати супердержавою і поновити статус імперії, можливо все. Тож давайте називати речі своїми іменами: другою війною Росії в цьому тисячолітті може бути війна проти України.

Перший день російсько–грузинського конфлікту ще дозволяв робити припущення, що він виник волею обставин, але його розвиток у наступні дні не залишив сумнівів — ідеться про добре сплановану операцію Кремля. Ймовірно, плани анексії частини чи всієї території Грузії розроблялися довго, але остаточно стали помітними з липня цього року, коли військові літаки Росії розпочали «випробовувати» грузинський повітряний простір, а осетини — обстрілювати території Грузії з московської «гуманітарної допомоги». Запальні грузини, звичайно ж, відповідали на провокації, а в емоційного Саакашвілі уривався терпець і він потрапив у розставлену Кремлем пастку. Грузинський президент чітко бачив, що добігає кінця московська операція «обрізання Грузії» від Південної Осетії та Абхазії.
На думку незалежних експертів, теперішня інтервенція Росії до сусідньої країни має за мету «тотальне підкорення та приниження Грузії», повалення законно обраної влади та встановлення маріонеткового режиму, як це було зроблено в Чечні.
Нездатність Заходу та світового співтовариства (зокрема і в особі ялової Ради Безпеки ООН) розв’язує руки російським агресорам на майбутнє. До такого висновку приходить, зокрема, і московське видання «Комерсант». Безумовно, що більшість російського суспільства в ці дні неприховано демонструє свої імперіалістичні переконання, які привило йому російське телебачення. Але в кожному тоталітарному режимі є мисляча меншість. Російський журналіст Олег Панфілов заявив у інтерв’ю польській «Газеті виборчій»: «Якщо світ раз дозволив Росії під благим претекстом «наїхати» на Грузію, то наступною може бути будь–яка країна».

До цього часу залишається загадкою (відповідь якій неважко знайти), як абхазці, які становили 12 відсотків населення Абхазії, спромоглися впродовж збройного конфлікту 1992–93 років відірвати цей регіон від Грузії та проголосити свою республіку. При цьому 90 тисяч абхазів зуміли провести етнічні чистки і зробили біженцями 240 тисяч грузинського населення республіки. Коли ж приблизно 60 тисяч грузинів упродовж 1994—98 років повернулися до своїх домівок у районі Галі, то абхази влаштували їм чергову різню, змусивши знову полишати свої домівки. Починаючи з 1998 року і до цього часу, до Галі знову повернулися приблизно 60 тисяч грузинів.

Останній спалах конфлікту в Південній Осетії — хрестоматійний приклад сучасної війни, яка може розпочатися, розгорнутися і практично вирішитися за одну добу. Ранок п’ятниці застав нас звісткою, що грузини обстріляли свою бунтівну провінцію, і переможними реляціями грузинських генералів, що ціла Південна Осетія зайнята їхніми військами. А вже надвечір, коли до конфлікту масово підключилися російські танки й літаки, стало ясно, що самотужки грузини не здатні втримати не те що Цхінвалі, а й Південну Осетію та ще заодно Абхазію. І зовсім зрозумілим став факт, що в сучасному світі дипломатія має йти далеко попереду армійських авангардів. Якими є збройні сили противників, задіяні в Південноосетинському конфлікті? Чим загрожує Грузії продовження конфлікту?